На головну

Індивідуалізація юридичної особи

  1. В) страховой стаж для определения размеров пособий по временной нетрудоспособности, по беременности и родам.
  2. Види юридичної відповідальності залежно від галузевої структури права
  3. Види, способи і типи правового регулювання
  4. Виды дидактических пособий, применяемых при выполнении артикуляционной гимнастики.
  5. Виды пособий в связи с материнством, отцовством и детством
  6. Визнання особи безвісно відсутньою
  7. Визнання фізичної особи безвісне відсутньою і оголошення її померлою.

Під індивідуалізацією юридичної особи розуміються притаманні конкретній юридичній особі особисті ідентифікаційні ознаки, які відрізняють її з-поміж інших осіб і мають правове значення, персоніфікують правовідносини або зумовлюють певні суб'єктивні права і юридичні обов'язки, підлягають охороні та захисту у встановленому законом порядку.

По-суті, індивідуалізацією юридичної особи є порядок надання їй певних специфічних ознак, що слугують відокремленню участі особи у цивільних відносинах від інших юридичних осіб.

До таких ознак відносяться:

- розпізнавальні (власне найменування, фірма для підприємницьких юридичних осіб)

Згідно зі ст. 90 ЦК юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму. Ця вимога закону не означає, що у найменуванні юридичної особи, крім указівки на організаційно-правову форму й назви, не може міститися іншої інформації. Нерідко у найменуванні юридичної особи вказують також її вид, основний рід діяльності тощо. Наприклад, засновники не обмежуються тим, що називають юридичну особу «Товариство з обмеженою відповідальністю «Спайк», а вказують «Мале науково-виробниче підприємство товариство з обмеженою відповідальністю «Спайк». Отже, крім обов'язкової вказівки на організаційно-правову форму юридичної особи, що має вказуватись в її найменуванні обов'язково, також факультативно можуть вміщуватись деякі додаткові дані.

Найменування установи може містити інформацію про характер її діяльності.

Юридична особа може мати, крім повного найменування, скорочене найменування. Наприклад, скорочене найменування повного товариства виробничо-торговельного підприємства «Спецстроймеханізація» може звучати як ПТВТП «ССМ». Про це, у разі застосування такого найменування, повинно бути вказано в установчих документах. Підприємницьке товариство може мати комерційне (фірмове) найменування. Останнє може бути зареєстроване у порядку, встановленому законом. Підприємницькі товариства як один із засобів індивідуалізації у комерційному обігу можуть мати фірмове найменування. Це досить поширено у світовій практиці, й назва фірми дозволяє легко впізнавати й індивідуалізувати юридичну особу серед інших учасників цивільного обігу в процесі її діяльності.

Найменування юридичної особи вказується в її установчих документах і вноситься до єдиного державного реєстру.

Щодо необхідності існування найменування юридичної особи наведемо думку Г. Ф. Шершеневича, який писав, що найменування підприємства має своєю метою індивідуалізувати його подібно до того, як ім'я та прізвище індивідуалізує людину[87]. Дійсно, найменування юридичної особи дозволяє виділити її серед ряду інших юридичних осіб, індивідуалізує її. Але, незважаючи на яскравість та показовість прикладу з ім'ям людини та найменуванням юридичної особи, повну аналогію допускати тут навряд чи можна. Адже зустрічаються різні люди з однаковими прізвищами - однофамільці. На відміну від цього щодо юридичних осіб у п. 5. ст. 90 ЦК прямо зазначено, що юридична особа не має права використовувати найменування іншої юридичної особи. Логіка законодавця щодо цього обумовлюється таким. Випадково надані однакові найменування, по-перше, можуть мимоволі вводити у оману контрагентів; по-друге, використовуватись фірмами-двійниками для недобросовісної конкуренції. Порушення вимог щодо найменування юридичної особи передбачає можливість відповідного цивільно-правового захисту;

- територіальні (місцезнаходження юридичної особи)

Ст. 93 ЦК встановлює, що місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації. Згідно з ч. 2 ст. 93 ЦК місцезнаходження юридичної особи зазначається в її установчих документах.

Важливо відмітити, що ЦК чітко визначив тотожність місця знаходження і місця державної реєстрації юридичної особи. Адже з часом у практичній діяльності суб'єктів підприємництва стала з'являтись практика, коли «юридична адреса», яка співпадала з місцем державної реєстрації, була однією, а «фактичне місцезнаходження», де розташовувався постійно діючий орган організації, було іншим. Підкреслюємо, що закон прямо вимагає, щоб місце знаходження юридичної особи було тотожним з місцем її державної реєстрації. При зміні місцезнаходження має бути змінено й «юридичну адресу» через внесення змін до установчих документів та їх державну реєстрацію.

Відповідно до п. 5 ч. 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» місцезнаходженням юридичної особи визначено місцезнаходження постійно діючого виконавчого органу юридичної особи, а в разі його відсутності - місцезнаходження іншого органу чи особи, уповноваженої діяти від імені юридичної особи без довіреності, за певною адресою, яка вказана засновниками (учасниками) в установчих документах і за якою здійснюється зв'язок з юридичною особою.

У разі зміни свого місцезнаходження суб'єкт підприємницької діяльності має повідомити про це орган державної реєстрації;

- публічні (реєстраційний код у ЄДРПОУ, ідентифікаційний код платника податку, код статистичної звітності).

При проведенні реєстраційних процедур щодо юридичної особи державними органами, вона отримує ряд умовних (зазвичай, цифрових) індивідуальних ознак, що дозволяють відокремити її від подібних й не повторюються у інших юридичних осіб.

Так, у Свідоцтві про державну реєстрацію юридичної особи вказується код у Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (код ЄДРПОУ). Цей код вказується також на круглої печатці юридичної особи, кутовому штампі.

У податковій адміністрації юридичній особі також присвоюється відповідний код (цифрове позначення), що вказується у різних формах податкової звітності і також дозволяє відокремити юридичну особу від інших.

Відповідні коди (цифрові позначення) присвоюються юридичній особі органами пенсійного фонду тощо і використовуються у типових формах обліку та звітності;

- комунікаційні (адреса, доменне ім'я, електронний підпис керівника, електронна адреса, поштова скринька)

У спілкуванні з іншими особами юридична особа використовує певні індивідуальні умовні позначення (цифрові, літерні). Так, поштова кореспонденція юридичної особи може надходити на поштову скринку, що має певний номер. У спілкуванні в глобальній мережі ІНТЕРНЕТ юридична особа може мати власний сайт, електронну поштову скринку із власним умовним найменуванням, що здатне вказати на цю особу;

- майнові (номер рахунку в комерційному банку, володілець акцій чи інших цінних паперів, місцезнаходження нерухомого майна тощо).

Для зарахування коштів від своєї діяльності чи з бюджетного фінансування та здійснення розрахунків із своїми кредиторами юридичним особам у встановленому чинним законодавством порядку відкриваються рахунки. Правове регулювання порядку відкриття банківських рахунків здійснюється спеціальним законодавством і, зокрема, Інструкцією № 3 «Про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті», що затверджена постановою Правління НБУ від 18 грудня 1998 р. № 257. Воно стосується правовідносин при відкритті клієнтами банків поточних, депозитних (вкладних) рахунків у національній та іноземній валюті, а також поточних бюджетних рахунків у національній валюті України.

Поточні рахунки відкриваються підприємствам усіх форм та видів власності, а також їх відокремленим підрозділам для зберігання грошових коштів і здійснення усіх видів банківських операцій. Для юридичних осіб, які здійснюють зовнішньоекономічну діяльність, відкриваються валютні рахунки. Депозитні рахунки юридичним особам та їх відокремленим структурним підрозділам відкриваються на підставі депозитного договору. Кошти на цей рахунок зараховуються з поточного рахунку на певний строк і після його закінчення повертаються на поточний рахунок.

Порядок відкриття кожного із зазначених рахунків чітко врегульовано чинним цивільним (Глава 71 ЦК) і особливо банківським законодавством. Відповідно до ст. 342 ГК рахунки юридичної особи, що є клієнтом банку, відкриваються в установах банків за місцем її реєстрації чи у будь-якому банку на території України за згодою сторін.

Валютний рахунок призначається для обслуговування зовнішньоекономічної діяльності і відкривається експортерам, імпортерам і банкам, які вступають у правовідносини, пов'язані з рухом товаророзпорядчих документів та операційним оформленням платежів.

Виробнича марка, що дозволяє виділити продукцію юридичної особи серед іншої. Ця марка вміщує найменування юридичної особи, назву виробу, вказівку на державний стандарт, сорт, посилання на технічні умови тощо. Вимоги до маркування товарів при їх поставці випливають із звичаїв ділового обігу, законодавства, діючих стандартів, правил, договірних умов.

Знаки для товарів і послуг - цепозначення, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються від однорідних товарів і послуг інших осіб. Об'єктом знака можуть бути словесні, зображувальні, об'ємні та інші позначення або їх комбінації, виконані у будь-якому кольорі чи поєднанні кольорів.

Слід відмітити також, що судова практика виходить з того, що не можна казати про подібність товарних знаків, якщо немає однорідності товарів і послуг, що надаються, при позначенні цими знаками. За такої ситуації нібито немає конкуренції. На підставі цього господарський суд м. Києва вважав твердження позивача, ТОВ «АЛЛО», про те, що товарні знаки позивача та відповідача, ТОВ «Голден телеком», є подібними за ступенем змішування, необґрунтованими[88]. На момент написання книги вищевказане рішення Господарського суду м. Києва оскаржується в порядку апеляції.

З теоретичної точки зору не зовсім вірним є твердження, що коли немає однорідності товарів і послуг, позначених товарним знаком, то немає й конкуренції. За вказаної логіки цілком могла б статися така гіпотетична ситуація. Є два подібних товарних знаки. Одним позначаються продукти харчування, яким довіряє споживач. Реєструється подібний товарний знак, яким позначається побутова техніка невисокої якості. Це можна було б використовувати при недобросовісній конкуренції. Споживач, що купив телевізор невисокої якості, навряд чи захоче набути продукти харчування, позначені подібним знаком.

Щодо охорони прав на товарні знаки, то в Україні право власності на знак підтверджується відповідним свідоцтвом. Строк дії свідоцтва становить 10 років від дати подання заявки до Держпатенту і подовжується на клопотання власника свідоцтва, поданого протягом останнього року дії свідоцтва, щоразу на 10 років. .

Знаки для товарів і послуг користуються правовою охороною і у разі порушень захищаються. Це забезпечується законами України «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг», «Про захист від недобросовісної конкуренції».

3. Фірма (комерційне найменування). Право на комерційне найменування врегульоване главою 43 ЦК і деталізоване в інших законах. Відповідно до ст. 4 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» неправомірним є використання без дозволу уповноваженої на те особи іншого фірмового найменування, оскільки це може призвести до змішування з діяльністю господарюючого суб'єкта (підприємця), який має пріоритет на його використання. Державна реєстрація фірмового найменування здійснюється шляхом включення його до Державного реєстру.

- Печатка юридичної особи

Печатка юридичної особи є одним із засобів її індивідуалізації. Печатка юридичної особи також сприяє належному документообігу, оскільки її існування на документі підтверджує, що він був емітований цією організацією. Зазвичай у документообігу необхідним, крім печатки юридичної особи, є підпис тієї особи, що діє (за законом, статутними документами чи довіреністю) від імені організації.

Слід підкреслити, що існують два види печаток: гербові, які видаються особам публічного права та державним підприємствам і установам, та номерні, що видаються юридичним особам приватного права. Деякі юридичні особи можуть мати декілька печаток. Крім печаток, юридична особа має штемпелі, які, в принципі, теж індивідуалізують її і містять основні реквізити юридичної особи. Наприклад, кутовий штемпель.

Наявність печатки у кожної юридичної особи є необхідною. Адже оформлення документів з її участю вимагає проставлення на ньому відбитка печатки. Так, відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість» суб'єкти підприємницької діяльності реєструються платниками податку на додаткову вартість і мають право на виписку податкової накладної. За вимогою покупця платник податку на додану вартість зобов'язаний виписати і видати йому на руки податкову накладну, яка згідно з Указом Президента України «Про деякі зміни в оподаткуванні» від 07.08.98 р. № 857/98 повинна бути підписана особою, що здійснює продаж товарів (робіт, послуг), а також скріплена печаткою. Податкова накладна, не скріплена печаткою, вважається недійсною. Печатка юридичної особи необхідна й при відкритті рахунку в банку, оскільки має проставлятись на формах відповідних документів; при оформленні трудових книжок працівникам; при укладанні письмових договорів тощо.

Для виготовлення печаток і штампів необхідно одержати відповідний дозвіл для оформлення замовлення на їх виготовлення. Такі дозволи видаються підприємствам відповідно до Інструкції «Про порядок видачі міністерствам і іншим центральним органам виконавчої влади, підприємствам, установам, організаціям, господарським об'єднанням і громадянам дозволів на право відкриття і функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, а також порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів», затвердженої наказом МВС України від 11.01.99 р. № 17 (далі - Інструкції).

Документи та відомості, що необхідно представити від імені юридичної особи у міські (районні) органи внутрішніх справ для одержання зазначеного дозволу. Забороняється вимагати документи, не передбачені вказаною Інструкцією. Протягом п'яти робочих днів від дня одержання документів орган внутрішніх справ зобов'язаний видати підприємству дозвіл на оформлення замовлення на виготовлення печаток і штампів чи письмову відмову із зазначенням причин, обумовлених законодавством України.

Для одержання дозволу необхідно мати оригінал свідоцтва про державну реєстрацію, на звороті якого ставиться штамп із зазначенням кількості печаток і штампів, що завіряється підписом працівника служби дозвільної системи і скріплюється печаткою з відбитком «Дозвільна система». Після цього свідоцтво повертається. Аналогічно завіряється і кожен примірник ескізів печаток і штампів. Якщо підприємство було перейменовано або печатка чи штамп спрацювалися, оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів здійснюється на загальних підставах.

§ 9. Припинення юридичних осіб

Загальні положення про припинення юридичних осіб.

Юридична особа вважається такою, що припинила своє існування, після внесення про це запису до Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України (ЄДРПОУ). Причини для припинення юридичної особи можуть бути різноманітними: досягнення мети діяльності; закінчення терміну, на який вона була створена; припинення державної реєстрації через заняття забороненими видами діяльності; майнова неспроможність тощо.

Юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам-правонаступникам (злиття, приєднання, поділу) або в результаті ліквідації (ст. 104 ЦК).

При ліквідації юридичної особи вона перестає існувати через повне припинення своєї діяльності, прав та обов'язків.

Залежно від того, наскільки ліквідація юридичної особи залежить від волі її засновників, розрізняють самоліквідацію та примусову ліквідацію.

Самоліквідація відбувається за рішенням засновників за їх власною волею. Зокрема, самоліквідація може відбутися внаслідок досягнення цілей організації, які ставилися при її створенні.

При самоліквідації комісію щодо припинення юридичної особи призначають учасники юридичної особи (загальні збори учасників, збори уповноважених учасників, засновник приватного підприємства). Рішення про створення комісії щодо припинення юридичної особи оформлюється протоколом загальних зборів, зборів уповноважених учасників, рішенням засновника. Призначення вказаної комісії відбувається за погодженням з органом, який здійснює державну реєстрацію юридичних осіб.

Примусова ліквідація проводиться за рішенням суду, господарського суду незалежно від волі засновників. Наприклад, примусова ліквідація може бути наслідком банкрутства юридичної особи за позовом кредиторів до суду. Інша підстава для примусової ліквідації - заняття юридичної особи забороненими видами діяльності.

Злиття, приєднання та поділ юридичної особи

Злиття, приєднання та поділ юридичної особи передбачають перехід знов створених юридичних осіб - правонаступників всіх прав та обов'язків після припинення юридичної особи. Таке правонаступництво в праві традиційно називається повним (універсальним). Отже, юридична особа, на відміну від ліквідації, не "зникає" повністю як така з цивільного обігу. При злитті, приєднанні та поділі юридичної особи її права та обов'язки переходять до інших юридичних осіб, що створюються на її основі.

На відміну від ЦК УРСР 1963 року ЦК майже не оперує таким, що раніш широко використовувалося поняттям "реорганізація". Відповідні відносини розглянуті у ст. 106 ЦК, присвяченій злиттю, приєднанню та поділу юридичної особи. Передбачені також відносини з виділення та перетворення юридичної особи.

В літературі відмічається, що укладачі ЦК намагалися застосувати до регулювання реорганізації досконаліші європейські правові концепції, які не знають загального поняття для визначення цього інституту. Замість єдиного терміну «реорганізація» в законодавстві більшості європейських країн при формулюванні відповідних норм застосовуються форми окремих форм реорганізації[89].

Отже, терміни: злиття, приєднання та поділ юридичної особи є, так би мовити, «правонаступниками» відносин, що прийшли на зміну раніш відомій вітчизняній цивілістиці реорганізації юридичної особи. Злиття, приєднання та поділ юридичної особи передбачають припинення її діяльності внаслідок передання всього майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам.

Злиття, приєднання та поділ юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів державної влади.

Законом може бути передбачено одержання згоди відповідних органів державної влади на припинення юридичної особи шляхом злиття або приєднання.

Злиттям є припинення двох чи більшої кількості юридичних осіб з наступною передачею всіх прав та обов'язків створеній на їхній основі юридичній особі. Злиття можна подати такою умовною формулою: А+В=С[90]. Тобто було товариство з обмеженою відповідальністю "Альфа" та товариство з обмеженою відповідальністю "Бета". Через їх злиття створено нове товариство з обмеженою відповідальністю "Гамма".

Приєднанням є припинення однієї юридичної особи з наступною передачею всіх прав та обов'язків іншій юридичній особі. Приєднання можна представити такою умовною формулою: А=В. Тобто було товариство з обмеженою відповідальністю "Альфа". Через приєднання на його базі створено товариство з обмеженою відповідальністю "Бета".

Поділом є припинення однієї юридичної особи з наступною передачею всіх прав та обов'язків у певних частках кільком знову створеним на її основі юридичним особам - правонаступникам. Поділ можна подати такою умовною формулою: А=(В+С). Тобто було товариство з обмеженою відповідальністю "Альфа". На його базі створено товариство з обмеженою відповідальністю "Бета та товариство з обмеженою відповідальністю "Гама".

Перетворення та виділ юридичної особи

Перетворення та виділ юридичної особи не віднесено укладачами ЦК України до способів припинення юридичної особи. У цьому їх головна відмінність від злиття, приєднання та поділу юридичної особи. Основна сутність перетворення юридичної особи - зміна її організаційно-правової форми, що здійснюється з метою зміни її майнової основи та правових засобів управління.

Перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно-правової форми, коли до новоствореної юридичної особи переходять права та обов'язки попередньої. Перетворення юридичної особи не має наслідком її припинення. При перетворенні змінюється лише організаційно-правова форма юридичної особи, тому перетворення є процедурою зміни організаційно-правової форми юридичної особи. Воно здебільшого характерне для юридичних осіб приватного права і мало застосовується до юридичних осіб публічного права. Приклад перетворення можна подати такою умовною формулою: Товариство з обмеженою відповідальністю «А» = Акціонерне товариство «А». Тобто було ТОВ "Альфа". Через перетворення на його основі створено АО "Альфа".

Перетворення юридичної особи враховує динамічність суспільних відносин (у тому числі й корпоративних), що врегульовані правом. Цей засіб дозволяє без припинення діяльності юридичної особи змінити її організаційно-правову форму. Необхідність у цьому може виникати при здійсненні діяльності юридичних осіб, розробці ними стратегії подальшого розвитку. Так, у товаристві з обмеженою відповідальністю може виникнути необхідність залучення додаткових коштів. Це можна здійснити через різні правові механізми, починаючи з кредитування й закінчуючи перетворенням. Наприклад, перетворенням товариства з обмеженою відповідальністю у акціонерне товариство. Через продаж акцій залучаються додаткові кошті, що спрямовуються на розвиток підприємства, досягнення ним статутних цілей.

При перетворенні юридичної особи настає універсальне правонаступництво, тобто створена нова організаційно-правова форма юридичної особи повністю перебирає на себе всі права і обов'язки попередника. Проте тут можуть бути винятки, якщо такі права не передбачені для даної організаційно-правової форми юридичної особи, що породжує деякі складнощі на практиці.

Слід відрізняти перетворення юридичних осіб та термін «перепрофілізація юридичної особи». В останньому випадку передбачається лише зміна видів чи напрямку її діяльності. При цьому не відбувається зміни організаційно-правової форми юридичної особи.

Виділом юридичної особи є перехід за розподільчим балансом частини майна, прав та обов'язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб. Виділ можна подати такою умовною формулою: А=(А+В). Тобто було товариство з обмеженою відповідальністю "Альфа". Через виділ зберігається товариство з обмеженою відповідальністю "Альфа" та за рахунок частини майна створюється нове товариство з обмеженою відповідальністю "Бета". В разі перетворення, коли частина майна юридичної особи переходить до кількох створюваних нових юридичних осіб: А=(А+В+С).

Отже, на відміну від злиття, приєднання та поділу юридичної особи при виділі має місце не повне, а сингулярне правонаступництво. Для останнього характерним є те, що лише частина прав і обов'язків юридичної особи, яка попередньо існувала, переходять до нової організації.

Юридична особа, що існувала до виділення, продовжує мати цивільні права та обов'язки, але в дещо усіченому вигляді. Адже частина їх переходить до знову створеного підприємства, зокрема, йому передається певне майно для забезпечення статутної діяльності. Тобто відбувається своєрідне відокремлення від однієї юридичної особи інших юридичних осіб.

Розподільний баланс має враховувати правонаступництво за всіма зобов'язаннями юридичної особи, щодо якої проводиться процедура виділу, стосовно всіх його кредиторів і боржників. Це надзвичайно важливо, оскільки спрямоване на захист інтересів кредиторів юридичної особи і виключає можливі спори, пов'язані із правонаступництвом між існуючою юридичною особою і тією, що створюється. Крім того, створюється перешкода здійсненню протизаконних дій щодо майна юридичної особи, яка проходить через процедуру виділу.

Закон передбачає, фактично, два способи виділу:

- при першому частина майна юридичної особи переходить до однієї знову створеної особи;

- при другому декілька часток майна юридичної особи переходить до кількох заново створених юридичних осіб.

Як у першому, так і в другому випадку юридична особа, що існувала до виділу, продовжує своє існування. Але за відрахуванням тієї частини майна, що вже їй не належить, а через виділ перейшло до однієї чи кількох створених юридичних осіб.

До виділу застосовуються за аналогією норми ЦК, що стосуються злиття, приєднання, поділу юридичних осіб: ч.ч. 1, 2, 4 ст. 105; ст. 106 і 107.

Підстави для припинення юридичних осіб

Підставами для припинення юридичних осіб є певні юридичні факти, що передбачені у законі, і при їх настанні юридична особа має припинити свою діяльність.

Юридична особа ліквідується:

1) за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв'язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, або у зв'язку з визнанням судом недійсною державної реєстрації юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, а також в інших випадках, передбачених установчими документами;

2) за рішенням суду в разі здійснення діяльності без належного дозволу (ліцензії) чи діяльності, забороненої законом, а також в інших випадках, передбачених законом.

Вимога про ліквідацію юридичної особи може бути пред'явлена до суду органом, що здійснює державну реєстрацію, а також учасником юридичної особи.

Рішенням суду про ліквідацію юридичної особи на його учасників або орган, уповноважений установчими документами приймати рішення про ліквідацію юридичної особи, можуть бути покладені обов'язки щодо проведення ліквідації юридичної особи.

Якщо вартість майна юридичної особи є недостатньою для задоволення вимог кредиторів, юридична особа ліквідується в порядку, встановленому законом про відновлення платоспроможності або визнання банкрутом.

Особливості ліквідації банків встановлюються законом про банки і банківську діяльність.

Порядок припинення юридичних осіб.

Учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, зобов'язані негайно письмово повідомити про це орган, який здійснює державну реєстрацію, який вносить до Єдиного державного реєстру відомості про те, що юридична особа перебуває у процесі припинення.

Учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, призначають за погодженням з органом, який здійснює державну реєстрацію, комісію з припинення юридичної особи (ліквідаційну комісію, ліквідатора тощо) та встановлюють порядок та строки припинення юридичної особи відповідно до закону. З моменту призначення комісії до неї переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Комісія виступає в суді від імені юридичної особи, яка припиняється. Слід підкреслити, що коли призначається ліквідаційна комісія, до неї переходить управління справами організації, яка ліквідується. Отже, ті органи юридичної особи, що існували раніш й управляли нею, вже не мають управлінських повноважень, вони переходять до ліквідаційної комісії. Остання, таким чином, реалізує дієздатність юридичної особи.

Як окремий випадок виконання функцій комісії з припинення юридичної особи може бути покладено на орган управління юридичної особи.

Комісія з припинення юридичної особи вміщує в друкованих засобах масової інформації, в яких публікуються відомості про державну реєстрацію юридичної особи, що припиняється, повідомлення про припинення юридичної особи та про порядок і строки заявлення кредиторами вимог до неї. Цей строк не може бути менше двох місяців з дня публікації повідомлення про припинення юридичної особи. Комісія вживає усіх можливих заходів щодо виявлення кредиторів, а також письмово повідомляє їх про припинення юридичної особи. Ці вимоги встановлені у ст. 105 ЦК.

Порядок ліквідації юридичних осіб.Ліквідаційна комісія після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами складає проміжний ліквідаційний баланс, який містить відомості про склад майна юридичної особи, що ліквідується, перелік пред'явлених кредиторами вимог, а також про результати їх розгляду.

Проміжний ліквідаційний баланс затверджується учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи.

Виплата грошових сум кредиторам юридичної особи, що ліквідується, провадиться у порядку черговості, встановленої статтею ЦК України, відповідно до проміжного ліквідаційного балансу, починаючи від дня його затвердження, за винятком кредиторів четвертої черги, виплати яким провадяться по закінченні місяця від дня затвердження проміжного ліквідаційного балансу.

В разі недостатності у юридичної особи, що ліквідується, грошових коштів для задоволення вимог кредиторів ліквідаційна комісія здійснює продаж майна юридичної особи.

Після завершення розрахунків з кредиторами ліквідаційна комісія складає ліквідаційний баланс, який затверджується учасниками юридичної особи або органом, що прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи.

Майно юридичної особи, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, передається її учасникам, якщо інше не встановлено установчими документами юридичної особи або законом.

Юридична особа є ліквідованою з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Особливості припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання та поділу.Кредитор юридичної особи, що припиняється, може вимагати від неї припинення або дострокового виконання зобов'язання та відшкодування збитків.

Після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання) або розподільчий баланс (у разі поділу), які мають містити положення про правонаступництво щодо всіх зобов'язань юридичної особи, що припиняється, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов'язання, які оспорюються сторонами.

Передавальний акт та розподільчий баланс затверджуються учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про її припинення. Нотаріально посвідчені копії передавального акта та розподільчого балансу передаються в орган, який здійснює державну реєстрацію, за місцем державної реєстрації юридичної особи, що припиняється, а також в орган, який здійснює державну реєстрацію, за місцем державної реєстрації юридичної особи-правонаступника. Порушення цих вимог є підставою для відмови внесення до єдиного державного реєстру запису про припинення юридичної особи та державної реєстрації створюваних юридичних осіб-правонаступників.

Якщо правонаступниками юридичної особи є кілька юридичних осіб і точно визначити правонаступника щодо конкретних обов'язків юридичної особи, що припинилася, неможливо, юридичні особи-правонаступники несуть солідарну відповідальність перед кредиторами юридичної особи, що припинилася.

Банкрутство юридичних осіб.

Цивільний кодекс встановлює, що у разі, коли вартість майна юридичної особи є недостатньою для задоволення вимог кредиторів, юридична особа ліквідується в порядку, встановленому законом про відновлення платоспроможності або визнання банкрутом. З цієї норми важливо зробити два висновки:

1. Якщо при ліквідації юридичної особи має місце недостатність вартості майна для задоволення вимог кредиторів, завжди застосовується ліквідація шляхом банкрутства.

2. ЦК докладно не регламентує відносини банкрутства юридичної особи. Він фактично вміщує відсилкову норму щодо закону про відновлення платоспроможності або визнання банкрутом. Йдеться про Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Згідно з ним під неплатоспроможністю юридичної особи розуміється неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов'язання перед кредиторами, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності.

Банкрутством є визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Важливим механізмом запобігання ліквідації юридичної особи шляхом банкрутства є санація. Під санацією розуміють систему заходів, що здійснюються під час провадження у справі про банкрутство з метою запобігання визнанню боржника банкрутом та його ліквідації, спрямована на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів і капіталу та (або) зміну організаційно-правової та виробничої структури боржника. Іншими словами, до підприємства - потенційного банкрута - застосовується система оздоровчих заходів організаційного й фінансового характеру, що спрямовані на відновлення платоспроможності боржника. Слід зауважити, що процедура санації може призвести до двох результатів.

Якщо заходи, передбачені процедурою санації, виявилися ефективними, підприємство відновлює свою платоспроможність. Воно продовжує ефективно працювати й приносити прибуток. Про подальшу ліквідацію підприємства шляхом банкрутства (оскільки підприємство стає платоспроможним) вже не йдеться.

Якщо заходи, передбачені процедурою санації, виявилися неефективними, підприємство не відновлює своєї платоспроможності. У цьому випадку процедура банкрутства продовжується далі.

У системі заходів, що спрямовані на оздоровлення діяльності підприємства, в ряді випадків застосовують реструктуризацію підприємства - здійснення організаційно-господарських, фінансово-економічних, правових, технічних заходів, спрямованих на реорганізацію підприємства, зокрема шляхом його поділу з переходом боргових зобов'язань до юридичної особи, що не підлягає санації, якщо це передбачено планом санації, на зміну форми власності, управління, організаційно-правової форми, що сприятиме фінансовому оздоровленню підприємства, збільшенню обсягів випуску конкурентоспроможної продукції, підвищенню ефективності виробництва та задоволенню вимог кредиторів. Так, перед реструктуризацією підприємства аналізують його організаційну структуру. Наприклад, на підприємстві є один прибутковий цех, де встановлено нове обладнання, працюють кваліфіковані працівники, виробляється продукція, що користується попитом. Інші цехи мають застаріле обладнання, на якому не можна виробляти конкурентоспроможну продукцію. Також у складі підприємства є збиткові об'єкти соціально-культурного призначення: дитячі садочки, бібліотека, клуб, база відпочинку тощо. Перший цех покриває збитки решти структурних підрозділів, через це підприємство стає неплатоспроможним. Через реструктуризацію шляхом поділу підприємства майно прибуткових виробничих одиниць відходить до однієї юридичної особи; збиткових - до іншої. За рахунок цього заходу перша юридична особа підвищує ефективність виробництва та здатна задовольняти вимоги кредиторів.

Щодо боржника можуть застосовуватися такі судові процедури банкрутства: розпорядження майном боржника; мирова угода; санація (відновлення платоспроможності) боржника; ліквідація банкрута.

Справа про банкрутство порушується господарським судом за наявності двох умов:

1. Якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати.

2. Якщо ці вимоги не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку.

Боржник зобов'язаний звернутися в місячний строк до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство у разі виникнення таких обставин:

- задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов'язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами;

- орган боржника, уповноважений відповідно до установчих документів або законодавства прийняти рішення про ліквідацію боржника, прийняв рішення про звернення до господарського суду із заявою боржника про порушення справи про банкрутство;

- при ліквідації боржника не у зв'язку з процедурою банкрутства встановлено неможливість боржника задовольнити вимоги кредиторів у повному обсязі;

- в інших випадках, передбачених Законом.

Порушення провадження у справі про банкрутство.

Суддя, прийнявши заяву про порушення справи про банкрутство, не пізніше ніж на п'ятий день з дня її надходження виносить і направляє сторонам та державному органу з питань банкрутства ухвалу про порушення провадження у справі про банкрутство, в якій вказується про прийняття заяви до розгляду, про введення процедури розпорядження майном боржника, призначення розпорядника майна, дату проведення підготовчого засідання суду, яке має відбутися не пізніше ніж на тридцятий день з дня прийняття заяви про порушення справи про банкрутство, якщо інше не передбачено Законом, введення мораторію на задоволення вимог кредиторів.

Якщо при прийнятті заяви про порушення справи про банкрутство призначити розпорядника майна неможливо, розпорядник майна призначається на підготовчому засіданні.

У підготовчому засіданні суддя оцінює подані документи, заслуховує пояснення сторін, розглядає обґрунтованість заперечень боржника.

З метою виявлення всіх кредиторів та осіб, які виявили бажання взяти участь у санації боржника, суддя у підготовчому засіданні виносить ухвалу, якою зобов'язує заявника подати до офіційних друкованих органів у десятиденний строк за його рахунок оголошення про порушення справи про банкрутство. Газетне оголошення має містити повне найменування боржника, його поштову адресу, банківські реквізити, найменування та адресу господарського суду, номер справи, відомості про розпорядника майна.

За результатами розгляду заяви кредитора та відзиву боржника у підготовчому засіданні виноситься ухвала, в якій визначаються:

- розмір вимог кредиторів, які подали заяви про порушення справи про банкрутство;

- дата складання розпорядником майна реєстру вимог кредиторів, який має бути складений та поданий до господарського суду на затвердження не пізніше двох місяців та десяти днів після дати проведення підготовчого засідання суду;

- дата попереднього засідання суду, яке має відбутися не пізніше трьох місяців після дати проведення підготовчого засідання суду;

- дата скликання перших загальних зборів кредиторів, які мають відбутися не пізніше трьох місяців і десяти днів після дати проведення підготовчого засідання суду;

- дата засідання суду, на якому буде винесено ухвалу про санацію боржника чи про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, чи припинення провадження у справі про банкрутство, яке має відбутися не пізніше шести місяців після дати проведення підготовчого засідання суду.

Господарський суд має право за клопотанням сторін або учасників провадження у справі про банкрутство чи за своєю ініціативою вживати заходів щодо забезпечення вимог кредиторів.

Мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду.

Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів:

- забороняються стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства;

- не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на виплату заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян, авторської винагороди, а також на вимоги кредиторів, які виникли після порушення провадження у справі.

Попереднє засідання господарського суду проводиться не пізніше трьох місяців після проведення підготовчого засідання суду. Про попереднє засідання суду повідомляються сторони, а також інші учасники провадження у справі про банкрутство, визнані такими відповідно до Закону.

У попередньому засіданні господарський суд розглядає реєстр вимог кредиторів, вимоги кредиторів, щодо яких були заперечення боржника і які не були включені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів.

За результатами розгляду господарський суд виносить ухвалу, в якій зазначається розмір визнаних судом вимог кредиторів, які включаються розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, та призначається дата проведення зборів кредиторів.

Реєстр вимог кредиторів повинен включати усі визнані судом вимоги кредиторів.

Ухвала є підставою для визначення кількості голосів, які належать кожному кредитору при прийнятті рішення на зборах (комітеті) кредиторів.

Протягом десяти днів після винесення ухвали за результатами попереднього засідання господарського суду розпорядник майна повідомляє кредиторів згідно з реєстром вимог кредиторів про місце і час проведення зборів кредиторів та організовує їх.

Учасниками зборів кредиторів з правом вирішального голосу є кредитори, вимоги яких включені до реєстру вимог кредиторів. У зборах можуть брати участь представник працівників боржника та арбітражний керуючий з правом дорадчого голосу.

Збори кредиторів скликаються арбітражним керуючим за його ініціативою або ініціативою комітету кредиторів чи інших кредиторів, сума вимог яких становить не менше однієї третини всіх вимог, включених до реєстру вимог кредиторів, або за ініціативою однієї третини кількості голосів кредиторів.

Збори кредиторів на вимогу комітету кредиторів або окремих кредиторів скликаються арбітражним керуючим (розпорядником майна, керуючим санацією, ліквідатором) протягом двох тижнів з дня надходження письмової вимоги про їх скликання. Збори кредиторів проводяться за місцезнаходженням боржника.

Кредитори, у тому числі і органи державної податкової служби, інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів (обов'язкових платежів), мають на зборах кредиторів кількість голосів, пропорційну сумі вимог кредиторів, включених до реєстру вимог кредиторів, кратній тисячі гривень.

До компетенції зборів кредиторів належить прийняття рішення про:

- вибори членів комітету кредиторів;

- визначення кількісного складу комітету кредиторів, його повноважень, дострокове припинення повноважень комітету кредиторів або окремих його членів;

- інші питання, передбачені цим Законом.

На час дії процедур банкрутства збори кредиторів обирають комітет кредиторів у складі не більше семи осіб. Рішення про створення та склад комітету кредиторів направляється до господарського суду.

До компетенції комітету кредиторів належить прийняття рішення про:

- вибори голови комітету;

- скликання зборів кредиторів;

- підготовку та укладення мирової угоди;

- внесення пропозицій господарському суду щодо продовження або скорочення строку процедур розпорядження майном боржника чи санації боржника;

- звернення до господарського суду з клопотанням про відкриття процедури санації, визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, припинення повноважень арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) та про призначення нового арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), надання згоди на укладення арбітражним керуючим значних угод боржника чи угод боржника, щодо яких є заінтересованість;

- інші питання, передбачені Законом.

Господарський суд за клопотанням комітету кредиторів у строк, що не перевищує строку дії процедури розпорядження майном, установленого відповідно до Закону, має право винести ухвалу про проведення санації боржника та призначення керуючого санацією.

Санація вводиться на строк не більше дванадцяти місяців. За клопотанням комітету кредиторів чи керуючого санацією або інвесторів цей строк може бути продовжено ще до шести місяців або скорочено.

Заходами щодо відновлення платоспроможності боржника, які містять план санації, можуть бути:

- реструктуризація підприємства;

- перепрофілювання виробництва;

- закриття нерентабельних виробництв;

- відстрочка та (або) розстрочка платежів або прощення (списання) частини боргів, про що укладається мирова угода;

- ліквідація дебіторської заборгованості;

- продаж частини майна боржника;

- зобов'язання інвестора про погашення боргу (частини боргу) боржника, зокрема, шляхом переведення на нього боргу (частини боргу), та його відповідальність за невиконання взятих на себе зобов'язань;

- виконання зобов'язань боржника власником майна боржника та його відповідальність за невиконання взятих на себе зобов'язань;

- продаж майна боржника як цілісного майнового комплексу (для недержавних підприємств);

- одержання кредиту для виплати вихідної допомоги працівникам боржника, які звільняються згідно з планом санації, який відшкодовується в першу чергу;

- звільненим працівникам боржника, які не можуть бути задіяні в процесі реалізації плану санації. Вихідна допомога у цьому разі виплачується за рахунок інвестора, а за його відсутності - за рахунок реалізації майна боржника або за рахунок кредиту, одержаного для цієї мети;

- інші способи відновлення платоспроможності боржника.

Задоволення вимог кредиторів при ліквідації юридичних осіб

При визначенні осіб, які мають отримати майно боржника, - юридичної особи при її ліквідації закладено принцип черговості задоволення вимог кредиторів. Тобто всі кредитори розбиті законом на черги. Спочатку задоволення з активів боржника отримують кредитори попередньої черги і лише коли немає таких кредиторів чи їх вимоги повністю задоволені, борги вправі отримати кредитор наступної черги. Претензії кожного з кредиторів у межах однієї черги задовольняються пропорційно сумі їх вимог.

У разі ліквідації платоспроможної юридичної особи вимоги її кредиторів задовольняються у такій черговості:

1) у першу чергу задовольняються вимоги щодо відшкодування втрат, завданих каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, та вимоги кредиторів, забезпечені заставою чи іншим способом;

2) у другу чергу задовольняються вимоги працівників, пов'язані з трудовими відносинами, авторська винагорода за використання результату його інтелектуальної, творчої діяльності;

3) у третю чергу задовольняються вимоги щодо податків, зборів (обов'язкових платежів);

4) у четверту чергу задовольняються всі інші вимоги.

Вимоги однієї черги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належать кожному кредитору цієї черги.

У разі ліквідації юридичної особи шляхом банкрутства Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом» встановлює спеціальні норми щодо черговості задоволення вимог кредиторів.

1) У першу чергу задовольняються:

а) вимоги, забезпечені заставою;

б) виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута, у тому числі відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі;

в) витрати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що пов'язані з набуттям ним прав кредитора щодо банку, - у розмірі всієї суми відшкодування за вкладами фізичних осіб;

г) витрати, пов'язані з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді та роботою ліквідаційної комісії, у тому числі:

- витрати на оплату державного мита;

- витрати заявника на публікацію оголошення про порушення справи про банкрутство;

- витрати на публікацію в офіційних друкованих органах інформації про порядок продажу майна банкрута;

- витрати на публікацію в засобах масової інформації про поновлення провадження у справі про банкрутство у зв'язку з визнанням мирової угоди недійсною;

- витрати арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), пов'язані з утриманням і збереженням майнових активів банкрута;

- витрати кредиторів на проведення аудиту, якщо аудит відбувся за рішенням господарського суду - за рахунок їх коштів;

- витрати на оплату праці арбітражних керуючих (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) у порядку, передбаченому Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом».

Перелічені витрати відшкодовуються ліквідаційною комісією після реалізації нею частини ліквідаційної маси, якщо інше не передбачено Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом».

2) У другу чергу задовольняються вимоги, що виникли із зобов'язань банкрута перед працівниками підприємства-банкрута (за винятком повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства), зобов'язань, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян, шляхом капіталізації відповідних платежів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а також вимоги громадян - довірителів (вкладників) довірчих товариств або інших суб'єктів підприємницької діяльності, які залучали майно (кошти) довірителів (вкладників).

3) У третю чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

4) У четверту чергу задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою, у тому числі і вимоги кредиторів, що виникли із зобов'язань у процедурі розпорядження майном боржника чи в процедурі санації боржника.

5) У п'яту чергу задовольняються вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства.

6) У шосту чергу задовольняються інші вимоги.

Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження на рахунок коштів від продажу майна банкрута після повного задоволення вимог попередньої черги. У разі недостатності одержаних коштів, вимоги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належить кожному кредиторові однієї черги.

Призупинення діяльності юридичних осіб.

Практика та чинне законодавство України використовують також інститут призупинення діяльності юридичних осіб - період часу, на який в силу рішення власника юридичної особи, уповноваженого державного органу чи суду юридична особа повністю чи частково призупиняє свою діяльність.

Призупинення діяльності юридичних осіб може бути спричинене особливістю та специфікою їх діяльності. Наприклад, суб'єкти підприємницької діяльності, що спеціалізуються на обслуговуванні відпочиваючих влітку, призупиняють свою діяльність в осінньо-зимовий період.

Призупинення діяльності може відбутися на підставі мотивованої постанови контролюючих органів у зв'язку із виявленими порушеннями чинного законодавства та неможливістю до їх усунення відновити таку діяльність. Це може мати місце в разі порушення екологічного законодавства, зокрема, при перевищенні встановлених норм викидів шкідливих речовин.

Призупинення діяльності може статися на підставі розпорядження державних органів чи органів місцевого самоврядування.

 



  51   52   53   54   55   56   57   58   59   60   61   62   63   64   65   66   Наступна

Індивідуалізація фізичної особи як учасника цивільних правовідносин | Визнання особи безвісно відсутньою | Оголошення фізичної особи померлою | АКТИ ЦИВІЛЬНОГО СТАНУ | Поняття та ознаки юридичних осіб | Вчення про юридичні особи | Види юридичних осіб | Способи виникнення юридичної особи | Цивільна правоздатність та дієздатність юридичної особи | Філії та представництва юридичної особи |

© um.co.ua - учбові матеріали та реферати