загрузка...
загрузка...
На головну

Поняття грошей та грошових зобов'язань господарського характеру

Грошове зобов'язання може бути визначено як відносне правовідношення, змістом якого є право вимоги кредитора та кореспондуючий йому юридичний обов'язок боржника здійснити оплату або платіж, тобто передати певну чи таку, що може бути визначена у майбутньому, суми грошей, які є легальним засобом платежу.

Грошове зобов'язання господарського характеру виступає у цьому сенсі як особливий вид грошових зобов'язань, що має виробничо - комерційний або організаційно-технічний характер, опосередковує рух грошової форми вартості в сфері суспільного виробництва, спрямоване на максимальне задоволення потреб його учасників та існує в рамках, визначених нормами господарського права

Предметом грошового зобов'язання як змістовно-вольовим його першоджерелом є передача боржником кредиторові у власність (право оперативного управління чи господарського відання) грошей у певній сумі грошових одиниць.

Ознаки та властивості грошей як матеріального об'єкта грошового зобов'язання та одночасно об'єкта майнових прав суб'єкта господарювання визначають специфіку інституту грошового зобов'язання. У цьому сенсі доречно розмежовувати юридичні властивості та юридичні ознаки грошей.

Юридичні ознаки грошей - це сукупність нормативно - інституційних встановлень, які виділяють гроші із усього розмаїття інших об'єктів майнових прав, дозволяють їм служити об'єктом погашення боргів і передбачають примусові заходи стосовно осіб, що відмовляються визнавати їх легальну силу. Ці ознаки: наявність закону, що встановлює назву і номінал грошової одиниці; здатність грошової одиниці обраховувати майнові борги; натурально-речовинна визначеність грошового знака; наявність організованої державою грошової системи, правил емісії та форм обігу грошей; наявність заходів юридичного забезпечення легальної платіжної сили грошей, не лише цивільно-правового, але й публічно-правового змісту (забезпечення касових операцій, примус до повернення в країну валютної виручки, валютні обмеження тощо).

Закон не може прямо встановити купівельну силу того чи іншого знаряддя обміну. Ця сила - результат складної взаємодії індивідуальних оцінок усіх учасників майнового обороту. Водночас, закон може встановити законні засоби платежу, тобто закріпити, що певні предмети матеріального світу можуть виступати засобами погашення боргів.

Історія засвідчує, що у своєму прагненні забезпечити легальну платіжну силу грошей держава використовувала найсуворіші заходи, аж до кримінального покарання. Наприклад, у XVIII ст. китайський закон карав за відмову приймати імператорські паперові гроші смертю. Двадцять років каторги, а в деяких випадках страта були покаранням за відмову приймати французькі асигнації. Раніше англійське право пропонувало розглядати відмову приймати урядові гроші як державну зраду. Сьогодні легальна платіжна сила грошей забезпечується по-іншому.

Передусім у законодавстві встановлюється приватно-правове правило про те, що особа, яка відмовилася прийняти в погашення грошового зобов'язання гроші, що є законним засобом платежу, впадає в прострочення (ст. 221 ГК, ст. 613 ЦК). Це означає, що кредитор позбавляється права на отримання процентів на період такої відмови, а також зобов'язаний компенсувати боржникові збитки, що виникають у нього у зв'язку з неприйняттям грошей кредитором. Крім того, грошові зобов'язання в іноземній валюті за загальним правилом можуть завжди виконуватися на території держави у національній валюті. Зокрема, відповідно до п. 2 ст. 2 Закону «Про обіг векселів в Україні» сума векселя, виражена в іноземній валюті, на території України може бути оплачена в національній валюті України за курсом НБУ на день настання строку платежу.

Не менше значення для забезпечення легальної платіжної сили грошей мають публічно-правові інструменти. Йдеться про: а) обмеження використання іноземної валюти як валюти боргу та платежу (ст.ст. 189 і 198 ГК); б) імперативне забезпечення касових операцій суб'єктів господарювання, повернення валютної виручки, ліцензування валютних операцій (Декрет КМУ «Про систему валютного регулювання та валютного контролю тощо); в) поширеність бюджетних зобов'язань, обсяг яких становить понад 30% від ВВП, утворює могутнє обігове поле національної валюти; г) використання національної валюти як засобу податкового платежу (Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств», Митний кодекс тощо); д) податкове законодавство ускладнює бартерні (товарообмінні) операції та робить їх невигідними. Наприклад, відповідно до ст. 4 Закону «Про податок на додану вартість» і ст. 7 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» база оподаткування при товарообмінних операціях ґрунтується на застосуванні «звичайних» цін, що визначаються у співвідношенні з ідентичними (однорідними) поставками. А закони про Державний бюджет України традиційно передбачають, що у разі вивезення (експорту) товарів за межі митної території України шляхом бартерних (товарообмінних) операцій сума податку на додану вартість, сплачена (нарахована) у зв'язку з придбанням таких товарів, не відноситься на збільшення податкового кредиту (як це відбувається за купівлею-продажем), а включається до складу валових витрат платника податку.

Юридичні властивості грошей - еволюційно сформовані характеристики грошей, що активно використовуються в правовому регулюванні грошових операцій. Господарсько-правові особливості мають вихідні (рухливість, абсолютна еквівалентність, замінність, споживчий характер, подільність, абсолютна еквівалентність і конвертованість) та похідні властивості грошей (абсолютна господарська корисність та універсальність).

Через юридичні властивості грошей можна прослідити специфіку грошових зобов'язань.

Рухливість грошей як їх юридична властивість. При існуванні фінансово-кредитних установ і поштових організацій переказ або пересилка крупних грошових сум пов'язані з мінімальними витратами. Саме тому місцем виконання грошового зобов'язання, якщо воно не визначене законом або договором і не випливає з суті зобов'язання, вважається місце знаходження кредитора у момент виникнення зобов'язання (§ 279 Німецького цивільного уложення, ст. 532 ЦК України, ч. 2 ст. 197 ГК України).

Абсолютна еквівалентність грошей полягає в тому, що грошова одиниця визнається ідеальною рахунковою одиницею. Держава, користуючись цією властивістю, об'єднує різні грошові знаки (золоті, срібні, мідні монети, а згодом і паперові гроші) в грошову систему. Вона визначає тверде співвідношення платіжної сили різних монет (паперових грошей) і для цього користується грошовою одиницею. Наприклад, 10 гривень мідною монетою за своєю платіжною силою рівні 10 гривням паперовими грошима.

Замінність одного роду грошей іншим як юридична властивість грошей заснована на тому, що, виступаючи засобом обміну в товарному обороті, гроші сприймаються не конкретним складом монет чи паперових купюр, а родовим поняттям платіжної сили і суми грошової одиниці.

По-перше, якщо в договорі передбачений платіж певними грошовими знаками, то при їх подальшому вилученні із обігу зобов'язання не припиняється. В цьому випадку боржник зобов'язаний сплатити кредиторові певну грошову суму грошовими знаками, що мають ходіння на момент платежу. Між новою і старою одиницею встановлюється числове відношення, яке визначається законом, за відсутності ж закону відношення це визначається фактично - за ціннісним співвідношенням.

По-друге, як влучно відмітив Л. А. Лунц, саме завдяки замінності одного роду грошей іншим «виконання грошового зобов'язання ніколи не може стати об'єктивно неможливим». Вказаному правилу слідує ч. 1 ст. 625 ЦК України і ч. 1 ст. 229 ГК України - боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Подільність як властивість грошей полягає у тому, що гроші надають найбільш досконалу можливість погашення боргу частинами. Реалізується ця властивість розмінністю грошових знаків, а також можливістю грошей утворювати будь-які сумарні величини платежу.

Зокрема, відповідно до ч. 2 ст. 366, ч. 2 ст. 371 ЦК України у разі неможливості виділу частки співвласника із загального майна для звернення на нього стягнення кредитора, останній має право вимагати продажу боржником своєї частки в загальній пайовій або сумісній власності з напрямом суми виручки на погашення боргу.

Аналогічним чином вирішується питання при виході особи зі складу учасників господарського товариства, окрім акціонерного товариства. Учасникові, що вийшов, виплачується вартість частини майна товариства, пропорційно його частці в статутному або складеному капіталі (ч. 1 ст. 130, ч. 2 ст. 148 ЦК України). Таким чином, законодавство припускає, що наскільки складним способом не визначалася б вартість частини майна (наприклад, 44,6%), її абсолютне вираження в грошах є завжди можливим.

Гроші належать до споживних речей тому, що вони призначені для відчуження, яке для власника рівносильно споживанню, хоча втрати фізичних властивостей (знищення) грошей у процесі їх використання не відбувається. Ця властивість грошей знаходить безпосереднє втілення в праві, коли встановлюється презумпція права утримувача грошових коштів витрачати їх для задоволення

економічних потреб, придбання товарів і послуг тощо. Наприклад, банки з відома закону наділяються правом використовувати тимчасово вільні засоби підприємств, внесені на зберігання на поточні банківські рахунки (ч. 2 ст. 1066 ЦК України). Ось чому за загальним правилом гроші не можуть знаходитися у володінні особи, інакше, ніж на праві власності.

Споживний характер грошей приводить до того, що вони не можуть бути предметом найму. Адже предметом найму може бути тільки річ, визначена індивідуальними ознаками (ч. 1 ст. 760 ЦК України).

Позика, кредит, зберігання і довірче управління - ось основні інститути зобов'язального права, що реалізовують передачу грошей від однієї особи до іншої.

Для грошей, що мають ходіння в Україні і в більшості інших країн, законодавством встановлюються деякі характеристики, що сприяють їх обігу:

а) грошові знаки у разі їх втрати або знищення не підлягають мортифікації, тобто анулюванню із заміною втрачених або знищених купюр дублікатами. Пояснення тому поміщене у відмежуванні сучасних паперових грошей від цінних паперів на пред'явника. Паперові гроші не засвідчують чиє-небудь право, їхня цінність поміщена в них самих. Знищення грошових знаків означає знищення цієї цінності. Тому заборона на мортифікацію банкнотів не порушує правові зв'язки, але попереджає невизначеність фінансової системи держави. Саме тому згідно з Законом України «Про Національний банк України» від 20.05.99 р. (ст. 39) НБУ і банки не зобов'язані відшкодовувати знищені, втрачені, фальшиві, підроблені, а також ті банкноти і монети, які стали недійсними;

б) для добросовісного володільця встановлюється безумовне право на грошовий знак. Зокрема, ст. 389 ЦК України прямо передбачає, що гроші, а також цінні папери на пред'явника не можуть бути витребувані від добросовісного набувача.

Таке положення існує як виняток з правила статті 388 ГК України, згідно з яким допускається витребування майна, придбаного за відплатним договором у добросовісного набувача, лише в тому випадку, якщо це майно втрачене власником або особою, якій це майно було передане власником у володіння, або вибуло з їхнього володіння іншим шляхом не з їхньої волі.

Як наслідок взаємодії вищезгаданих властивостей і вказаних характеристик грошей виникають властивості грошей вторинного порядку. Йдеться про абсолютну господарську корисність і універсальність грошових знаків.

Гроші надають максимально можливу свободу вибору господарських благ, тобто мають, за висловом Л. А. Лунця, «абсолютну господарську корисність

По-перше, грошові кошти визнаються винятковим предметом платежу в тих випадках, коли необхідне максимальне задоволення господарських потреб одержувача засобів, наприклад, при податкових платежах і приватизації.

По-друге, для особи, що користується «чужими грошима», особливо при неправомірності такого використання, виникає обов'язок платити проценти за час цього використання. Пов'язано це з тим розумним припущенням, що всякі гроші всяким їхнім власником можуть бути вкладені в банк під проценти. Тому гроші завжди дають так званий приріст.

Не випадково ст. 536 ЦК України закріплює, що за загальним правилом за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати відсотки. Цьому правилу вторять інші норми законодавства України ГК України і інших законів.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ГК України боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь термін прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» забороняється надання безпроцентних кредитів за винятком передбачених законодавством випадків.

Податкове законодавство України передбачає нарахування відсотків у разі розстрочки податкових зобов'язань (бюджетного кредиту). їхній розмір обчислюється з розрахунку 120 % річних облікової ставки НБУ (п. 14.1.1. Закону «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»).

Властивості грошей призвели до їх універсального використання як предмета різноманітних майнових зобов'язань. Насправді, як пише В. А. Бєлов, вельми непросто знайти юридичний факт, який не породив би грошового зобов'язання. Універсальність грошових знаків виявляється, зокрема, в наступних юридично закріплених можливостях:

1) грошима може компенсуватися будь-який збиток, починаючи від майнового (ст. 623 ЦК України, ст.ст. 224, 255 ГК України) і закінчуючи моральним (ст. 23 ЦК України, ч. 1 ст. 225 ГК України);

- грошима може вимірюватися і компенсуватися вартість отриманого за недійсним правочином при застосуванні наслідків його недійсності (ч. 1 ст. 216, ч. 4 ст. 221, ч. З ст. 222 ЦК України, ст. 208 ГК України);

- грошима може компенсуватися вартість будь-якого майна, яке може бути об'єктом права власності (ч. 4 ст. 362, ч. 2 ст. 366, ч. З ст. 386, ч. 2 ст. 393, ст. 394 ЦК України, ст. 225 ГК);

- грошима компенсуються витрати кредитора щодо виконання роботи за боржника (ст. 621 ЦК України);

- грошові кошти є основним видом внеску засновника підприємства і учасника господарського суспільства (ч. 2 ст. 66 ГК України, ч. 2 ст, 115 ЦК України, ст. 13 Закону «Про господарські товариства») і основною цінністю, що визнається інвестицією (ст. 1 Закону «Про інвестиційну діяльність»);

- грошова оцінка доходів особи здійснюється навіть у тому випадку, коли фактично вони отримані в натуральній формі (п. 4.1. ст. 4 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств», Закон «Про податок з доходів фізичних осіб»);

- грошова виручка від реалізації майна є основою для задоволення вимог кредиторів за рахунок майна боржника (ст.ст. 50-52 Закону України «Про виконавче провадження»), зокрема, як правило, при заставі (ст. 591 ЦК України, ст.ст. 20-22 Закони «Про заставу») тощо.

Залежно від ступеня самостійності грошових зобов'язань господарського характеру їх можна поділити на три групи:

До першої групи слід віднести зобов'язання, предметом яких можуть бути лише гроші: а) з оплати процентів (ст. 536, ч. І ст. 625 ЦК, ч. З ст. 198 ГК, ст. 49 Закону «Про банки і банківську діяльність»), зокрема, у разі відстрочки податкових зобов'язань (п. 14.1.1 ст. 14 Закону «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» тощо); б) з оплати штрафних санкцій у майново-господарських відносинах (ст.ст. 230-234 ГК тощо); в) про видачу завдатку (§ 5 гл. 49 ЦК); г) що випливають з гарантії (§ 4 гл. 49 ЦК, ч. 6 ст. 77, ч. І ст. 183, ст.ст. 199-200 ГК, ст. 17 Бюджетного кодексу, Уніфіковані правила для гарантій за першою вимогою 1992 р.); д) що випливають із страхування (гл. 67 ЦК, §2 гл. 35 ГК, ст. 1 Закону «Про страхування» тощо); е) із приводу внесення в депозит суду грошової суми на забезпечення позову (ч. 4 ст. 362 ЦК); є) із приводу придбання майна з публічних торгів (ст. 591 ЦК й ін.); ж) із приводу видачі векселя, ощадних сертифікатів і казначейських зобов'язань (гл. 14 ЦК, гл. 17 ГК, ст. 7-11 Закону «Про цінні папери та фондовий ринок» тощо); з) зобов'язання, що лежать в основі фінансового кредиту та більшості інших банківських і фінансових послуг, як-от: обмін валюти, відкриття й обслуговування банківського рахунка, грошовий переказ, прийняття грошей у депозит, відкриття акредитива, здійснення інкасових операцій, довірче управління коштами тощо (глави 71-74 ЦК, гл. 35 ГК, ст. Ст. 47, 49, 51 Закону «Про банки і банківську діяльність», ст. 4 Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» тощо); і) зі сплати адміністративно-господарських санкцій у вигляді безкоштовного вилучення прибутку (доходу), пені або штрафу (ст.ст. 240-242 ГК, ст. 4 Закону «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», ст. 16 Декрету «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ст. 1 Закону «Про відповідальність підприємств, їхніх об'єднань, установ і організацій за правопорушення в сфері містобудування», ст. 52 Закону «Про захист економічної конкуренції», ст. 41 Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» тощо).

Друга група досліджуваних зобов'язань існує в рамках тих майново-господарських зобов'язань, предметом яких, як правило, є гроші. Виділення зобов'язань цієї групи має значення остільки, оскільки їхня грошова природа передбачається, якщо інше не визначено законом (локальним актом) або договором: а) про відшкодування збитків (гл. 25 ГК, ст.ст. 22 і 623, глави 80-82 ЦК тощо); б) про відшкодування моральної шкоди (ч. 1 ст. 225 ГК, статті 23,1167, 1168 ЦК тощо), в) за договором позики (гл. 71 ЦК); г) з оплати послуг поручителя (§ 3 гл. 49 ЦК); д) з публічної обіцянки винагороди (гл. 78 ЦК); е) з оплати внесків учасниками господарського товариства (ст. 86 ГК, ч. 2 ст. 115 ЦК), засновниками інших господарських організацій (об'єднань), зокрема, членами біржі (наприклад, ст.ст. 10, 13 Закону «Про товарну біржу»); є) з відшкодування доходів або витрат у випадку повернення майна з незаконного володіння (ст. 390 ЦК), у разі повернення безпідставно придбаного майна (ст. 1214 ЦК); ж) зобов'язання держави, що випливають із субсидіарної відповідальності за боргами казенного підприємства (ч. 7 ст. 77 ГК); з) зобов'язання з повернення іноземному інвесторові іноземної інвестиції після припинення ним інвестиційної діяльності (ст. 399 ГК) тощо.

Третя група грошових зобов'язань є складовою зобов'язань, природа яких визначається безвідносно того, чи є гроші предметом їх виконання, чи ні. Ця група грошових зобов'язань визначається природою двосторонніх зобов'язань, в яких грошове зобов'язання виступає компенсаційною ланкою оплатного майново-господарського відношення. Керуючись термінологією англо-американської системи права - це грошові зобов'язання зустрічного задоволення: а) з оплати придбаної речі за договором поставки, контрактації, лізингу, приватизації тощо); б) з оплати винагороди за надання послуг (зберігання, комісія, доручення, оренда, перевезення, продаж валютної виручки тощо); в) з оплати винагорода за виконання робіт (підряд, підряд на капітальне будівництво, на виконання проектно- дослідницьких робіт).

Саме ця група грошових зобов'язань найпоширеніша. Грошові зобов'язання зародилися саме для забезпечення зустрічних платежів при передачах речей. Поява векселя, банківського кредиту, грошового податкового зобов'язання та гарантії - грошових зобов'язань у чистому виді - мало місце значно пізніше звичайних зобов'язань «товар - гроші».

Навіть у складі двостороннього зобов'язання, виступаючи так званим «вбудованим», грошове зобов'язання незмінно відповідає юридичним вимогам, які висуваються до змісту грошових зобов'язань. Інституційна відокремленість грошового зобов'язання особливо чітко виділяється у господарських відносинах завдяки його обіговим, кредитним та вартісним функціям.

Своєрідність та єдність грошових зобов'язань обумовлюється низкою елементів: єдиним предметом та об'єктом, підставами виникнення, особливостями місця, строку та порядку виконання, нарешті заходами відповідальності.



  64   65   66   67   68   69   70   71   72   73   74   75   76   77   78   79   Наступна

Договори фрахтування та транспортної експедиції | Публічно-правові вимоги до транспортної діяльності та перевізника | Капітальне будівництво і його нормативно-правове регулювання | Правовий статус суб'єктів правовідносин з капітального будівництва | Способи і стадії капітального будівництва | Підряд у капітальному будівництві | Поняття та правова природа фінансової діяльності суб'єктів господарювання | Правовий режим фінансових послуг і державні обмеження у їх здійсненні | Банківські операції та їх публічно-правові обмеження | Правове забезпечення страхування у сфері господарювання |

загрузка...
© um.co.ua - учбові матеріали та реферати