загрузка...
загрузка...
На головну

Підстави господарсько-правової відповідальності

  1. Взаємовз'язок між диференціацією кримінальної кримінальної відповідальності, її індивуалізацією та кримінально-правовою кваліфікацією
  2. Види матеріальної відповідальності працівників
  3. Види юридичної відповідальності залежно від галузевої структури права
  4. Види, підстави та процесуальний порядок накладення дисциплінарних стягнень.
  5. Додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника
  6. ЗАГАЛЬНІ ПРИНЦИПИ ЮРИДИЧНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ
  7. Засоби диференціації кримінальної відповідальності

У літературі розрізняються юридичні і фактичні підстави господарсько-правової відповідальності.

Юридичні підстави - це той правовий документ, який характеризує певну поведінку суб'єкта господарювання як протиправне і передбачає за неї форму і розмір відповідальності. Такими підставами в господарському праві є акт законодавства, договір, а також адміністративний акт (наприклад, статут підприємства, положення про філію, вирішення Кабінету Міністрів про створення ПФГ і т. п).

У широкому сенсі юридичні підстави охоплюють всю сукупність правового матеріалу, що існує у сфері господарювання. Адже норми законів або умови договорів, які не забезпечені заходами відповідальності за їх порушення, часто є «мертвими», фактично позбавляються своєї сили.

У вузькому сенсі юридичні підстави господарсько-правової відповідальності зачіпають лише господарські санкції, що настають за здійснення певного правопорушення.

Характеристиці таких санкцій присвячені нерідко окремі акти законодавства. Наприклад, Закон України «Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги і утримання прибудинкових територій» від 20.05.99 р., «Про відповідальність підприємств, їх об'єднань, установ і організацій за правопорушення у сфері містобудування» від 14.10.94 р.

У господарських договорах санкції передбачаються, як правило, в спеціальному розділі «Відповідальність сторін».

Підзаконні акти не можуть встановлювати адміністративно- господарські санкції згідно з ч. 2 ст. 238 ГК України. Проте закон не забороняє встановлювати інші санкції в підзаконних актах або індивідуальних актах управління, які є обов'язковими для сторін. Наприклад, у статуті господарського об'єднання може бути передбачений вигляд і розмір санкцій, вживаних одним учасником об'єднання відносно іншого при порушенні господарських зобов'язань.

Фактичні підстави господарсько-правової відповідальності слід розрізняти за суб'єктом та об'єктом.

У першому випадку йдеться про відповідність правосуб'єктності осіб, що беруть участь у правовідносинах, тим критеріям, які висуваються законом стосовно правопорушника і потерпілої сторони.

Наприклад, не можуть бути застосовані санкції до громадянина - підприємця згідно з Законом «Про відповідальність підприємств, їх об'єднань, установ і організацій за правопорушення у сфері містобудування» від 14.10.94 р.

У другому випадку маються на увазі фактичні дії, які характеризуються законом, договором або адміністративним актом як протиправні. Йдеться про господарське правопорушення.

Винятком е норми-дефініції, норми-принципи та деякі інші.

Склад господарського правопорушення слід розглядати як сукупність елементів, за наявності яких та чи інша поведінка у сфері господарювання вважається правопорушенням.

Необхідно відзначити, що в теорії і практиці господарського права, так само як в цивільному праві, традиційно не виділяються такі елементи складу правопорушення, як об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт і суб'єктивна сторона, які властиві адміністративним і кримінальним правопорушенням. І справа тут не тільки в традиціях.

У господарському і цивільному праві немає яскраво вираженого законодавчого поділу санкцій залежно від області посягання; суспільна небезпека діяння може лише теоретично визнаватися критерієм відповідальності; застосовується принцип презумпції вини правопорушника, а у низці випадків - особливо часто в господарському праві - вина взагалі не враховується при застосуванні заходів відповідальності.

Склад господарського правопорушення залежить від форми господарсько-правової відповідальності і складається з чотирьох елементів:

1) факт протиправної господарської поведінки, тобто порушення норми закону, умови договору, обов'язкового для учасника господарських відносин планового завдання тощо, внаслідок чого заподіюються збитки чи інша шкода правам або Інтересам потерпілого учасника господарських відносин. Це може бути дія або бездіяльність (наприклад, прострочення поставки товарів);

2) наявність збитків чи інших негативних наслідків для потерпілого (наприклад, неможливість доступу підприємцем на ринок, підрив репутації підприємства тощо);

3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою порушника і заподіяним потерпілому збитками;

4) вина правопорушника, про яку в господарському праві свідчать два елементи: по-перше, наявність у суб'єкта господарських відносин реальної можливості діяти правомірно і попередити настання негативних наслідків (збитків) і, по-друге, неприйняття ним усіх необхідних заходів для недопущення протиправної поведінки і запобігання настання збитків1.

Повний склад господарського правопорушення необхідний для застосування господарських санкцій у формі відшкодування збитків, спростування недостовірних відомостей, а також для деяких адміністративно-господарських санкцій, які вимагають наявності негативних наслідків для кваліфікації правопорушення (наприклад, для застосування штрафу за дискримінацію суб'єктів господарювання необхідно довести неможливість здійснення підприємцем господарської діяльності), і якщо про це прямо обумовлено в договорі чи законі. Повний склад господарського правопорушення застосовується як виняток.

У багатьох випадках для застосування господарсько-правової відповідальності досить встановити усічений склад господарського правопорушення. Наприклад, один лише факт протиправної поведінки презумується як достатній елемент застосування оперативно- господарських санкцій.

Таке положення не випадкове - складність і багатоаспектність господарської діяльності, набуття прав і обов'язків суб'єктами господарювання переважно опосередковано - через свої органи, відсутність почасти реальної можливості встановити наслідки правопорушення і вину правопорушника роблять невиправданим застосування повного складу господарського правопорушення до всіх протиправних дій. Подібне застосування утруднило б, а в більшості випадків навіть зробило б неможливим притягання правопорушника до відповідальності.

Наприклад, якщо необхідний елемент правопорушення у сфері містобудування - зробити настання шкідливих наслідків, то факти порушення будівельних норм і правил повсюдно виявилися б безкарними, оскільки негативні наслідки таких порушень в основному виявляються не відразу, а через певний час.

Найважливішим елементом складу більшості господарських правопорушень виступає вина правопорушника.

При визначенні поняття вини сіїід ураховувати правило ч. З ст. 614 ЦК України згідно з яким особа вважається невинною, якщо доведе вжиття всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Аналогічна характеристика винної поведінки може бути дана на підставі ч. 2 ст. 218 ГК України, хоча й іншими словами: «Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення».

Стосовно суб'єктів господарювання, як різновиду учасників господарських відносин, встановлюються спеціальні вимоги: «суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили». ГК України уточнює, що таким обставинами не можуть вважатися, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку певних товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Вищий господарський суд України в своєму Інформаційному листі від 07.04.2008 р. «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного і Господарського кодексів України», роз'яснюючи положення ст. 218 ГК України, вказав: «Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання за відсутності його вини лише у випадках, встановлених договором або законом. Таке регулювання відповідає правовідновлювальному, компенсаційному характеру приватноправової відповідальності. У частині відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності виключень з правила частини другої статті 218 ЦК Україна не передбачено. Адміністративно-господарські санкції згідно з частиною першою статті 238 ЦК України застосовуються за порушення правил здійснення господарської діяльності, є публічно-правовими, конфіскаційними санкціями і не можуть застосовуватися за відсутності вини особи».

Слід розрізняти презумпцію вини правопорушника і відсутність врахування його вини при застосуванні господарсько-правових санкцій.

Презумпція вини господарського правопорушника характерна для застосування більшості господарських санкцій. Але особа має право довести відсутність своєї вини в скоєнні протиправного діяння і звільнитися від відповідальності.

У більшості випадків, особливо при застосуванні адміністративно- господарських санкцій, правила здійснення господарської діяльності сформульовані таким чином, що фактично відсутні обставини, які можуть зробити особу невинною в здійсненні господарського правопорушення. Наприклад, при застосуванні адміністративно- господарського штрафу згідно зі ст. 16 Декрету КМУ « Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.93 р. Закон пов'язує застосування заходів відповідальності з одним лише фактом здійснення розрахунків в іноземній валюті без одержання відповідної ліцензії НБУ. За такої заборони неможливо навести об'єктивну обставину, що перешкоджає суб'єктові господарювання отримати ліцензію внаслідок «непереборної сили».

У низці випадків у законі вказуються обставини, які підтверджують відсутність вини правопорушника, що є підставою для незастосування до нього санкцій.

Наприклад, згідно з п. 16.5.1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами» від 21.12.2000 р. за порушення строків зарахування податкових платежів до бюджетів (цільових фондів) з вини банку такий банк сплачує пеню за кожен день прострочення в розмірах, встановлених для відповідного податку, збору (обов'язкового платежу). В цьому випадку вина банку є не тільки підставою застосування до нього адміністративно-господарських санкцій, але і підставою звільнення від таких санкцій безпосереднього платника податків.

У випадку відсутності обліку провини господарського правопорушника останній не може звільнитися від відповідальності, довівши відсутність своєї провини. Зокрема, провина правопорушника за загальним правилом не враховується при застосуванні оперативно-господарських санкцій згідно з ч. З ст. 235 ГК України. Підставою для застосування таких санкцій є один лише факт господарського правопорушення (ч. 1 ст. 237 ГК).

При застосуванні господарських санкцій у вигляді стягнення збитків або штрафних санкцій відсутність обліку провини допускається як виняток, вказаний у законі або договорі.

Наприклад, при застосуванні відповідальності за порушення грошових зобов'язань правопорушник позбавляється можливості доводити відсутність своєї провини. Адже виконання грошового зобов'язання завжди об'єктивно можливе, завдяки замінності грошей як їх юридичній властивості. Згідно зі ст. 229 ГК (ст. 625 ЦК) учасник господарських відносин при порушенні ним грошових зобов'язань не звільняється від відповідальності зважаючи на неможливість виконання.

ЦК України також передбачає у низці випадків відсутність обліку провини при застосуванні заходів відповідальності за ті або інші правопорушення. Зокрема, у сфері деліктних зобов'язань (ст.ст. 1173-1176 ЦК) шкода, заподіяна особі незаконними рішеннями, дією або бездіяльністю публічного органу відшкодовується незалежно від провини цього органу або його посадової особи; спільне завдання шкоди в результаті взаємодії джерел підвищеної небезпеки (ст.ст. 1178,1179) тощо.

Це орієнтує на загальну тенденцію розширення в нових ЦК і ГК України тих складів правопорушень, відповідальність за які настає за відсутності обліку провини правопорушника.



  50   51   52   53   54   55   56   57   58   59   60   61   62   63   64   65   Наступна

Види цін та їх класифікація | Державні органи, що здійснюють регулювання цін | Контроль за додержанням дисципліни цін. Відповідальність у сфері ціноутворення | Загальна характеристика антимонопольно-конкурентного законодавства | Поняття економічної конкуренції | Антиконкурентна поведінка у вигляді зловживання монопольним становищем | Антиконкурентні узгоджені дії | Антиконкурентні дії органів влади, місцевого самоврядування, адміністративно - господарського управління і контролю | Контроль за концентрацією суб'єктів господарювання | Поняття та прояви недобросовісної конкуренції |

загрузка...
© um.co.ua - учбові матеріали та реферати