На головну

Виникнення, зміна і припинення господарських зобов'язань

Підстави виникнення господарських зобов'язань досить різноманітні. Ст. 173 ГК України передбачає, що господарські зобов'язання виникають з підстав, передбачених цим Кодексом.

Підставами виникнення господарських зобов'язань є юридичні факти - дії і події, з якими закон пов'язує настання певних правових наслідків у сфері господарювання. Як на головні підстави закон вказує на закони (інші нормативно-правові акти), акти управління господарською діяльністю, договори і інші угоди, не заборонені законом; спричинення шкоди; набуття майна без достатніх правових підстав; у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності (ст. 174 ГК України).

На практиці для виникнення господарських зобов'язань іноді вимагається наявність юридичного складу, тобто сукупності двох або більше юридичних фактів. Враховуючи динаміку господарських відносин, формулювати в законі закритий перелік підстав було б нелогічно. Розглянемо базові підстави, наведені в ст. 174 ГК.

Закон або інший нормативно-правовий акт, що регулює господарську діяльність, може слугувати підставою для виникнення окремих господарських зобов'язань. Як приклад можна навести, так звані, «адресні» закони, які належать до окремих суб'єктів. (Закон України «Про особливості приватизації підприємств Державної акціонерної компанії «Укррудпром» » від 09.04.2004 р.; Закон України «Про врегулювання заборгованості за вкладами фізичних осіб - вкладників Комерційного акціонерного банку «Слов'янський» від 17.02.2004 р. тощо).

Однак такі винятки дуже рідкісні та підтверджують скоріше зворотне - за загальним правилом закон не може породжувати майнові відносини, оскільки мас нормативний характер на відміну від індивідуального характеру господарського зобов'язання.

Слід підкреслити, що традиційно підставами виникнення майнових зобов'язань виділяються обставини, які називаються заковом як юридичні факти, до складу яких включаються договір і правопорушення (делікт). Але підходи вчених до питання про додаткові підстави виникнення таких обставин не співпадають. Зокрема, професор ДЛ. Мейєр, а згодом і Л. А. Лунц визнавали закон як одного із джерел зобов'язань. Г. Ф. ЇІІершеневич категорично суперечив цьому та відзначав, що закон являє собою загальну підставу всіх юридичних відносин, а тому не може бути названий джерелом зобов'язання у вузькому розумінні: сила договору базується на закові, наслідки правопорушення визначаються законом.

Підставами виникнення організаційно-господарських зобов'язань між контролюючи ми і дочірніми підприємствами є адміністративні акти про створення державних асоційованих підприємств і холдингових компаній тощо Акти управління господарською діяльністю є широко поширеними підставами виникнення господарських зобов'язань, особливого організаційного характеру. До таких актів належать індивідуальні владні акти органів державної влади, органів місцевого самоврядування, видання в межах їхньої господарської компетенції (держзамовлення, рішення з господарських питань), а також акти громадян і юридичних осіб, що виступають засновниками суб'єктів господарювання або реалізують відносно них організаційно-господарські повноваження.

Рішення судів можуть призводити до виникнення господарських зобов'язань тільки в особливих випадках. Пояснюється це тим, що судовим рішенням встановлюється факт існування зобов'язання, яке виникло раніше, порядок його виконання, вина правопорушника тощо. Водночас, наприклад, при вирішенні иитання про наслідки недійсності угоди (ст.ст. 207, 208 ГК) рішення суду призводить до виникнення зобов'язання з повернення отриманого за угодою. Аналогічним чином рішення суду визначає зобов'язання однієї сторони спору з компенсації судових витрат іншої сторони.

Господарські угоди і договори, що не заборонені законом, є найбільш поширеними підставами виникнення господарських зобов'язань. Дані угоди передбачені нормами господарського, цивільного і іншого законодавства України. Крім того, господарські зобов'язання можуть виникати на підставі угод, що прямо не передбачені законом, але не суперечать йому. Причому, договір може служити підставою майново-господарських (поставка, перевезення, комерційна концесія тощо), організаційно-господарських (наприклад, установчий договір) і соціально-господарських (наприклад, договір на участь у соціальному розвитку району) зобов'язань. Однак підставою для виникнення публічно-господарських зобов'язань договір може і не бути, оскільки вони виникають до укладення договору на підставі вимог законодавства.

Зобов'язання із спричинення шкоди або безпідставного набуття (збереження) майна належать до господарських тільки в тому випадку, коли обидва учасники є суб'єктами господарювання. Такі зобов'язання регулюються нормами ЦК України з врахуванням особливостей, передбачених ГК України. Зокрема, ЦК України передбачає загальні положення про механізм відшкодування шкоди (гл. 82 ЦК), а ГК України передбачає особливості при розрахунку збитків у сфері господарювання (гл. 25 ГК).

Події, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання, важче вирізняти як підстави виникнення господарських зобов'язань, ніж закони, акти управління і господарські угоди. Пов'язано це зі значною формалізацією господарської діяльності. Проте, події можуть породжувати господарські зобов'язання. Наприклад, факт створення підприємства (установи, організації) тягне за собою виникнення його зобов'язань із ство- рення робочих місць для інвалідів. Якщо працівників від 1 до 15, то підприємство зобов'язане створити 1 робоче місце для інваліда, якщо працівників більше 25 - норматив робочих місць для інвалідів складає 4% від загальної кількості працівників (ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.91 р.).

Створення об'єктів інтелектуальної власності є підставою для виникнення зобов'язань, пов'язаних з використанням у господарській діяльності прав інтелектуальної власності (винаходи і корисні моделі, торгові марки тощо) Зокрема, розроблення проектно-кошторисної документації може слугувати юридичним фактом, з яким сторони пов'язують виникнення зобов'язань підряду на капітальне будівництво.

Зміна та припинення господарських зобов'язань здійснюється за правилами глави 22 ГК України, а також глав 47, 48, 50-51 ЦК України.

Зміна господарського зобов'язання за загальним правилом можлива лише за згодою управленої сторони (кредитора) і зобов'язаної сторони (боржника). Лише в деяких випадках допускається одностороння зміна зобов'язань. Наприклад, не вимагається згода боржника на уступку вимоги кредитора. Застосування оперативно- господарських санкцій і деяких інших заходів самозахисту також не вимагає згоди боржника. Більше того, застосування заходів самозахисту повинно здійснюватися суворо згідно з вимогами законодавства (див. розділ 7 цієї книги). В іншому випадку особа буде вважатися такою, що порушила порядок односторонньої зміни господарського зобов'язання.

Порядок зміни договірних господарських зобов'язань регламентується ст. 188 ГК України. Зокрема, передбачений претензійний порядок зміни (розірвання) господарських договорів, судова форма захисту інтересів сторони, яка мас законні підстави на зміну господарського зобов'язання.

Припинення господарських зобов'язань піддано спеціальному регулюванню в ГК і ЦК України. Основним способом такого припинення є виконання, здійснене належним чином. Принципами виконання зобов'язань традиційно вважаються принципи належного і реального виконання зобов'язань.

Питання про співвідношення реального і належного виконання зобов'язання традиційно є спірним у науках господарського і цивільного права. Найбільш правильною вважається позиція М.І. Брагин- ського, який у реальному виконанні знаходить сутність виконання як вчинення певної дії, а в належному виконанні - її якісну характеристику. Наприклад, для того, щоб відповісти на питання,

1 Врагинский М. И., Витрянский В. В. Договорное право. Общие положення. - М., 1997. - С. 336.

чи було реально виконано грошове зобов'язання, слід перевірити факт отримання платежу кредитором. Для вияснення належного виконання зобов'язання необхідно також встановити своєчасність платежу, здійснення його встановленим чином, в належному місці із дотриманням інших вимог (наприклад, відносно заповнення графи «Призначення платежу» в платіжному документі на безготівкове перерахування коштів).

Господарські зобов'язання припиняються також зарахуванням зустрічних однорідних вимог або страхового зобов'язання, новацією (тобто заміною одного зобов'язання іншим), у разі поєднання кредитора і боржника в одній особі, за згодою сторін, у випадку неможливості виконання, а також в інших випадках, передбачених ГК України або законодавством (ч.І. ст. 202 ГК). Окрім того, господарські зобов'язання припиняються в випадку визнання недійсними за рішенням суду того правового акта, який був підставою до їх виникнення.

До правовідносин, пов'язаних з припиненням (зміною) господарських зобов'язань, застосовуються відповідні положення ЦК України з врахуванням особливостей, передбачених ГК України. Звісно, положення ЦК України не можуть застосовуватися до зміни (припиненню) організаційно-господарських зобов'язань, що виникли на нерівності сторін. Тут можуть застосовуватися положення ГК, інші акти законодавства або акти управління.

Важливою обставиною є те, що на відміну від загальноцивільних зобов'язань (ч. 2 ст. 598 ЦК України) договірні господарські зобов'язання не можуть припинятися в односторонньому порядку при закріпленні в договорі права кредитора розірвати його в будь- який момент (ч. 7 ст. 193 ГК України), окрім випадків застосування оперативно-господарських санкцій.

Одностороннє розірвання договору тут є правомірним як оперативно-господарська санкція, що застосовується за порушення законодавства. В цьому випадку така відмова від зобов'язання розглядається як міра самозахисту прав (див. детальніше § 4 розд. 7 цього підручника). Тому навіть за умови, що зацікавлена особа звернеться до суду з позовною заявою про розірвання договору без наявності передбачених законом підстав, у задоволенні позову має бути відмовлено.

Підставою одностороннього припинення господарських зобов'язань може виступати прямий дозвіл закону, наприклад, в межах оперативно-господарських санкцій (ч. 7 ст. 193 ГК України), які можуть бути застосовані навіть, якщо відсутнє господарське правопорушення. Прикладом законного права на одностороннє припинення договірного господарського зобов'язання служить норма ст. 304 ГК України, яка передбачає право комерційного агента на відмову від здійснення подальшого комерційного посередництва за договором, укладеним на невизначений строк.

Загальне правило про недопущення односторонньої відмови від господарського зобов'язання забезпечує інтереси економічно слабких суб'єктів, направлене на забезпечення стабільності виробничо- господарських відносин.



  35   36   37   38   39   40   41   42   43   44   45   46   47   48   49   50   Наступна

Правовий статус товариств з обмеженою і додатковою відповідальністю | Правовий статус повного і командитного товариств | Об'єднання підприємств | Поняття та види правового режиму майна суб'єктів господарювання | Правовий режим окремих видів майна суб'єктів господарювання | Право власності як основне речове право у сфері господарювання | Особливості права господарського відання та оперативного управління | Правовий режим майна у внутрішньогосподарських відносинах | Основні способи захисту речових прав суб'єктів господарювання | Поняття господарського зобов'язання |

© um.co.ua - учбові матеріали та реферати