На головну

Особливості права господарського відання та оперативного управління

  1. I.2.1) Понятие права.
  2. I.2.3) Система римского права.
  3. I.3.1) Развитие римского права в эпоху Древнего Рима.
  4. I.3.2) Историческое восприятие римского права.
  5. I.4. Источники римского права
  6. I.5.1) Предпосылки всеобщей кодификации права.
  7. II. Понятие права, его социальное назначение.

Право господарського відання є першим похідним від права власності режимом цілісного майнового комплексу суб'єкта господарювання. Тільки власник майна може передати його суб'єктові господарювання - юридичній особі на праві господарського відання, отримуючи натомість права засновника.

Право господарського відання, яке до ухвалення ГК України іменували правом повного господарського відання, виникло в кінці 80-х років XX сторіччя в період розвитку права оперативного управління - речового права державних організацій (див. нижче) - у зв'язку з необхідністю розширення самостійності та ініціативності державних виробничих організацій (комерціалізації господарської діяльності).

Отже, право господарського відання виникає, як правило, у суб'єктів господарювання, які здійснюють комерційну (підприємницьку) діяльність (ст. 136 ГК України). Право господарського відання безпосередньо не передбачено ЦК України, однак ч. 2 ст. 395 ЦК України закріплено, що «законом можуть бути передбачені інші речові права на чуже майно».

Дослідники відзначають, що лише праву власності та похідним режимам майна суб'єктів господарювання, зокрема, праву господарського відання є властивою функція оформлення майнової самостійності організації, «тільки вони можуть бути використані як правовий механізм відокремлення майна організації як юридичної особи».

Право господарського відання - це особливе речове право суб'єкта господарювання - юридичної особи володіти, користуватися та розпоряджатися майном, що належить йому, в межах, установлених законом та установчими документами суб'єкта господарювання (ст.ст. 74,75,136 ГК України). Установчі документи або закон можуть визначати випадки, коли здійснення правомочності відносно майна потребує узгодження з власником (уповноваженою власником особою). Крім того, власник може здійснювати контроль за цільовим використанням майна без втручання в господарську діяльність (ч. 2 ст. 136 ГК України). На практиці це означає контроль «постфактум» у вигляді звіту суб'єкта господарювання власникові про здійснення правомочностей стосовно отриманого майна або, рідше, затвердження доконаних операцій та укладених угод, що вже стали обов'язковими для господарської організації.

Суб'єкт господарювання обліковує на своєму балансі майно, яке передане йому на праві господарського відання та самостійно вступає у відносини стосовно такого майна з третіми особами. При захисті своїх прав від порушення третіми особами суб'єкт права господарського відання прирівнюється до власника майна. У відносинах з власником суб'єкт права господарського відання наділений певною правосуб'єктністю, яку можна охарактеризувати як щось еереднє між статусом володаря речових прав та статусом володаря зобов'язальних прав. Правовідносини з власником майна закріплені в законодавстві як відносини між володарем корпоративних прав - власником та суб'єктом, «стосовно до якого здійснюють корпоративні права (глава 18 ГК України). Крім корпоративних прав власника необхідно виділяти також [корпоративні] обов'язки суб'єкта господарювання, який володіє майном на підставі господарського відання. Закон закріплює мінімум обов'язків володарів корпоративних прав стосовно до суб'єктів права господарського відання. У зв'язку з цим існує необхідність розширення та деталізації обов'язків учасників (засновників) відносно суб'єкта права господарського відання, а також обмежень за угодами між засновниками, так само як і за угодами між засновниками та створеними ними суб'єктами господарювання.

Якщо царина діяльності суб'єкта господарювання ширше зачіпає суспільні (публічні) інтереси, то більших обмежень зазнає режим господарського відання. Якщо приватний або колективний власник може практично безперешкодно передавати майно створеним ним юридичним особам на праві господарського відання, то відносно до державної та комунальної форм власності встановлені обмеження і навіть заборони. Зокрема, казенним підприємствам, комунальним комерційним підприємствам, державним та комунальним установам майно може передаватися виключно на праві оперативного управління.

Слід враховувати, що право господарського відання за своєю суттю повинне поширюватися лише на основні фонди. Адже оборотні фонди, що складаються із замінних та споживних речей, не можуть знаходитися в особи на підставі іншого речового права, ніж права власності. Ця думка знаходить підтримку в літературі.

На відміну від російського права, законодавство України не обмежує здійснення права господарського відання державним та комунальним секторами економіки. Будь-який власник має право закріпити майно за створеним ним суб'єктом господарювання на праві господарського відання (ГК України, ст.ст. 136-137). На жаль, в законодавстві немає прямої відповіді на практичне питання: яким є правовий режим майна суб'єкта господарювання, якщо його засновники не зазначили це в установчих чи інших правовстановлюючих документах. Переважає думка, що суб'єкт комерційної діяльності (підприємництва), як правило, отримує майно на праві господарського відання, а суб'єкт некомерційної діяльності - на ораві оперативного управління, якщо інше не передбачено законом або статутом господарської організації.

Згідно з ГК України, майно, що належить (організації) на праві господарського відання, не може бути передане на сплату корпоративних прав (акцій) інших суб'єктів господарювання. Оплата може бути здійснена виключно за рахунок майна, що знаходиться у власності засновника (учасника) (ч. 1 ст. 56, ст. 135).

Право господарського відання виникає на підставі рішення власника майна та оформляється актом прийому-передачі. Таким чином, суб'єкт господарювання - одержувач майна, у свою чергу, приймає його на баланс. Право господарського відання припиняється:

а) на підставі рішення власника (уповноваженого органу) згідно із законом та локальними актами суб'єкта господарювання - шляхом передачі майна, що оформляється відповідним актом прийому- передачі;

б) після передачі майна третім особам у власність - на підставі договору, рішення суду або відповідно до закону;

в) після припинення існування об'єкта прав, що повинно підтверджуватися відповідним документом.

Право оперативного управління за змістом близьке до права господарського відання: правомочності суб'єкта права оперативного управління мають додаткові обмеження порівняно із правом господарського відання.

Конструкцію права оперативного управління, що ним наділяють переважно некомерційні органи та організації, часто державної та комунальної форми власності, вперше запропонував А. В. Венедіктов - у зв'язку з тим, що інститут права власності державних підприємств на закріплене за ними майно означав би розщеплення права державної власності на основні фонди. На відміну від права власності, право оперативного управління розглядають у контексті права володіння, користування та розпорядження майном, яке здійснює господарська організація «не своєю владою, але владою наданою ... державою [власником - Авт.]...не в своїх інтересах, а в інтересах... держави [власника-Авт.], «в точній відповідності із законом, статутами господарчих органів, затвердженими для них планами та іншими директивами планово-регулюючих [уповноважених власником -Авт.] органів». Не лише господарсько-правова доктрина, але й сучасні «цивілісти» визнають цю ідею блискучою, такою , що пережила соціалістичну систему господарювання та успішно застосовується сьогодні.

Оперативне управління можна визначити як владу надану власником юридичній особі - суб'єкту господарювання у формі речового права у формі володіння, користування та розпорядження цілісним майновим комплексом в інтересах власника та з обмеженнями встановленими законом, метою діяльності суб'єкта господарювання, призначенням майна та , нарешті - завданнями власника майна (уповноваженого ним органу.)

Як правило, режим оперативного управління встановлюється відносно майна суб'єкта господарювання для здійснення некомерційної та неприбуткової діяльності ( ст.. 137 ГК України). Таких суб'єктів і фінансують переважно із зовнішніх джерел, а не з результатів власних господарських операцій.

Режим оперативного управління встановлює власник або уповноважений ним орган. Таким уповноваженим органом, серед інших, може вважатися суб'єкт господарювання, наділений майном на праві господарського відання, якщо власник безпосередньо не заборонив такого розпорядження майном.

Слід враховувати, що цільове призначення майна може виходити як і з об'єктивних характеристик майна так і з попередніх вказівок власника. Власник має право контролювати використання майна та за потреби втручатися з метою усунення негативних наслідків нецільового використання. ГК не передбачає заборону власника на втручання в поточну господарську діяльність організації, за якою майно закріплене на праві оперативного управління. Більше того, власник має право вилучити в суб'єкта господарювання зайве майно а також майно, що не використовується, та майно, яке використовується не за призначенням ( ч.2 ст.. 137 ГК України).

Проте широка компетенція власника в режимі права оперативного управління передбачає і розширення його відповідальності: власник може нести субсидіарну відповідальність за борги суб'єкта господарювання, який володіє майном на праві оперативного управління ( ч7. Ст.. 77 передбачає таке для казенних підприємств).

Обєкти права оперативного управління, а також підстави та порядок виникнення, зміни та припинення права оперативного управління ідентичні відповідним елементам інституту господарського відання.

 



  30   31   32   33   34   35   36   37   38   39   40   41   42   43   44   45   Наступна

Установчі документи суб'єктів господарювання | Державні та комунальні унітарні підприємства. Казенні підприємства | Кооператив як підприємство колективної власності | Суть і співвідношення різних видів господарських товариств | Правовий статус акціонерного товариства | Правовий статус товариств з обмеженою і додатковою відповідальністю | Правовий статус повного і командитного товариств | Об'єднання підприємств | Поняття та види правового режиму майна суб'єктів господарювання | Правовий режим окремих видів майна суб'єктів господарювання |

© um.co.ua - учбові матеріали та реферати