На головну

Державний устрій Галицько-Волинської держави

  1. Адміністративно-територіальний устрій України
  2. Апарат держави і його місце в механізмі держави
  3. Апарат держави. Орган держави. Інститут держави
  4. БЮДЖЕТНО-ПОДАТКОВА ПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ
  5. Взаємозв'язок громадянського суспільства і правової держави
  6. Види і форми правотворчості держави
  7. Види органів держави. Поділ влади як принцип організації роботи державного апарату

Слід сказати, що документів та інших джерел подібного роду, які дали б можливість вивчити детально державний лад та правову систему Галицько-Волинського князівства, залишилося не дуже багато. Це стосується й інших князівств, що знаходилися на території південно-західної Русі в не меншій мірі. Головна причина такого становища полягає в тому, що в результаті, головним чином, татаро-монгольського нашестя виявилися знищеними дуже багато архівів, пам'ятники державної та правової думки.

Тим не менш, на основі збережених літописів, нечисленних грамот князів, церковних грамот, спогадів іноземців можна скласти картину державного устрою Галицько-Волинського князівства. У цілому, цей устрій зберіг основні риси державного ладу Київської Русі, проте особливості географічного положення, політичного розвитку, економічного стану, зовнішньополітичних зв'язків наклали свій відбиток на систему управління Галицько-Волинського князівства.

На чолі всієї державної системи управління стояв князь. У деяких документах його називали «великим», західноєвропейські автори хронік величали його королем, а з часів Данила Галицького це найменування стала офіційним. Принаймні сам Данило Галицький і його спадкоємець Лев ІІ так себе називали по праву, дарованому римським папою.

Князі вважали, що вони володіють князівством по праву предків, у спадщину. Починаючи з Данила Галицького, князівство офіційно обзаводиться власним гербом, короною, прапором і печаткою. Необхідною атрибутикою скріплюються всі офіційні документи.

Князь стояв на чолі законодавчої, виконавчої та судової влади. Він призначав своїх представників на місця. Територія Галицько-Волинського князівства ділилася на досить великі регіони-воєводства, на чолі яких стояли призначаються князем воєводи. Воєводства, в свою чергу, ділилися на волості, на чолі яких стояли волостелі, також призначувані князем. І воєводи, і волостелі отримували землю від князя за свою службу і перебували на «годівлі», тобто жили за рахунок підвладного населення. Воєводи і волостелі також володіли адміністративними, військовими і судовими повноваженнями в межах своєї компетенції.

На чолі міст, яких у князівстві було більше 80-ти, стояли тисяцькі і посадники, які також перебували на «годівлі». У сільських громадах, бувших нижчою адміністративною одиницею князівства, стояли виборні старости, які перебували у повній залежності від князівської адміністрації.

Містами управляли патриціат, а саме управління містом здійснювалося як і раніше, через сотні й десятки. Однак у міру того, як міста заселялися вихідцями з інших країн, і насамперед з Німеччини, управління почало набувати інших рис. Виявилося це в тому, що на німців в містах стало поширюватися магдебурзьке право. Незабаром цього права зажадали й інші жителі міст. Вони думали, що самоврядування допоможе їм позбутися від непосильних податків з боку князівської адміністрації, церковних ієрархів і великих бояр, на землях яких знаходилися ці міста. Вперше магдебурзьке право з'явилося на українських землях у м. Володимирі. Місцеві німці виводилися з юрисдикції місцевої адміністрації і підпорядковувалися юрисдикції м. Магдебурга. Першим же містом, який отримав магдебурзьке право, був Санок, якому це право своєю грамотою дарував у 1339 р. Юрій ІІ. На чолі міської адміністрації тепер стояли обрані війти, сама адміністрація займалася всіма питаннями міського управління, збирався фіксований податок на користь князя, самоуправство щодо міст було в цілому припинене. У той же час магдебурзьке право в українських містах набуло, якщо можна так сказати, «національний відтінок», оскільки воно ніколи не доходило до рівня німецького магдебурзького права.

З плином часу в Галицько-Волинському князівстві складається так звана палацово-вотчина система. Вона полягала в тому, що палацово-вотчинні слуги великого князі виконували одночасно роль вищих державних службовців. Це був своєрідний уряд при князі. На жаль, брак документів не дає можливості чітко визначити їх повноваження, проте основні їх функції відомі досить добре.

Найбільш впливовим у цьому апараті був дворецький. Це був керуючий князівським двором і він очолював, по суті, весь апарат управління княжого домену. Він супроводжував князя в його походах за межі князівства, часто замість князя здійснював суддівські функції, був «за суддю княжого двору» і як такий входив до складу боярської думи.

Другим за значенням, по всій видимості, був друкар. Вин володів великокнязівською печаткою й прикладав її до тексту грамот. У нього зберігалися князівські грамоти і він же відповідав за їх розсилку за призначенням. У підпорядкуванні у нього знаходилися писарі. У разі необхідності друкар міг виконувати і адміністративні функції. Подібні посади в той час були відомі й у Європі під назвою «канцлер».

Ще однією значною фігурою княжого двору був стольник, який відповідав за своєчасне надходження доходів з князівських земель і який був наділений відповідними повноваженнями з управління князівськими землями. З історичних джерел відомі й інші особи в апараті управління при князі, такі як сідельник, отроки і ряд інших, однак про їх повноваженнях судити досить важко. У той же час можна сказати, що спеціалізація адміністративного управління в князівстві ще тільки складалася, оскільки всі ці названі посадові особи виконували ще й доручення князя по керівництву його господарством.

Величезну роль в управлінні Галицько-Волинським князівством відігравала боярська дума. Говорячи про її значення, необхідно пам'ятати, що боярство Галичини було дуже багатим, незалежним у економічному, а також багато в чому і в політичному відношенні і часто ставило себе в опозицію до князя, прагнучи підпорядкувати його своїй волі. Боярські раді існували й у інших князівствах, проте там вони обмежувалися в основному дорадчими функціями.

Значення боярської думи збільшувалося в період посилення феодальної роздробленості і, навпаки, падало в період посилення княжої влади. Так, на початку ХІІІ ст., коли вдова князя Романа Ганна була змушена з маленькими дітьми бігти за кордон, вплив боярської думи настільки посилився, що вона стала вибирати князів на князювання.

До складу боярської думи входили великі магнати землевласники, єпископат, деякі воєводи та намісники, суддя князівського двору і ряд інших осіб. Князь не мав права скликати боярську думу без бажання самих бояр, оскільки це була їхня прерогатива. За часів Юрія ІІ, якого бояри обрали його на престол після смерті останнього Романовича, боярська дума настільки посилилася, що князь міг підписувати документи тільки після узгодження з її членами.

Бояри обмежували владу князя й через свою участь у княжому війську. За часів великих походів князь збирав велике військо. Частина його складали воїни з народу - народне ополчення, але дуже велику роль грали і дружини бояр, які вони приводили разом з собою і які вигідно відрізнялися від ополчення своєї професійної виучкою.

Прагнучи позбутися від залежності від бояр, князі, починаючи з Данила Романовича, намагалися організувати власне військо, що подеколи не уступало по якості боярським дружинам. Вони набирали військо з селян і дрібних бояр, зацікавлених в обмеженні влади великого боярства і платили їм за службу грошима або будь-яким важливим товаром. У цей же військо набиралися і жителі міст. Князі використовували військо не тільки для відбиття агресії сусідів або для походів в їх землі, але й для боротьби з народними виступами, а також і для приборкання непокірних бояр.

Певну, хоч і не дуже значну, роль у системі управління князівством відігравало віче. На ранніх етапах свого існування віче збиралося народом. Проте вже на початку XII ст. відомості про це зникають. Відтепер віче збирає князь, як правило тоді, коли йому потрібна підтримка народу в боротьбі з ворогами. Так, князь Данило зібрав віче в 1232 р., коли вів боротьбу з боярами за владу в Галичині і запитав, чи може він розраховувати на підтримку населення. У цілому ж, вплив віча в системі управління було все більш і більш незначним.

На хід управління в князівстві досить значний вплив справила татаро-монгольське іго в період свого існування. Після завоювання Русі татаро-монголами хан Золотої Орди став сюзереном князів всіх завойованих земель. У цілому загарбники не втручалися у справи внутрішнього управління князівств, направивши головні зусилля на збір данини, насильницький вивіз в Орду майстрів, ремісників, молодих жінок і дівчат і тому подібних діях. Проте тепер князі, щоб стати правителями, повинні були відправлятися до ставки хана й отримувати з його рук ярлик на князювання. Для багатьох князів це закінчувалося дуже сумно, аж до смертної кари, однак що стосується князів Галицько-Волинського князівства, то це їх торкнулося в найменшій мірі завдяки дальності розташування, складності організації походів татаро-монгол і завантаженості загарбників проблемами, які їм створювали князівства Північно-Східної Русі.

Найбільшу неприємність населенню створювала система баскачества, введена монголо-татарами. Для збору данини вони створили спеціальні загони - баскаків, які, базуючись на російських землях, збирали данину і жорстоко придушували найменший опір з боку народу. Наприкінці XIII ст., після смерті Данила Галицького, натиск монголо-татар з вимогою сплати данини та участі в походах проти Польщі та Литви посилився. Діти Данила Галицького, Лев і Василько, не змогли дати відсічі Орді, та до того ж вони почали сваритися за білоруські землі, що послабило їх владу і посилило боярську опозицію.

Проте вже до середини XIV ст. татаро-монголи скасували баскачество, побоюючись наростаючих народних хвилювань, що дало можливість галицько-волинським князям направити зусилля на внутрішньо-економічний розвиток своїх земель і посилення своєї політичної влади.

Підводячи підсумок державному розвитку Галицько-Волинського князівства, можна зробити висновок про те, що загалом у ньому продовжувалися традиції державного розвитку Київської Русі. Проте був і ряд дуже важливих особливостей, які в своєму розвитку призвели до того, що галицькі землі зайняли особливе місце серед українських земель. Галицько-волинським князям так і не вдалося стати повноправними керівниками своїх земель і зосередити у своїх руках всю державну владу. Необхідність боротьби з боярською опозицією штовхала їх часто к невигідним спілкам з сусідами в Європі - Польщею, Литвою, Угорщиною та іншими. Князям не вдалося створити сильний централізований апарат управління, як це сталося в князівствах Північно-Східної Русі. Необхідність боротьби з татаро-монголами штовхнула князів до союзу з папським Римом, що в кінцевому підсумку призвело до поширення на цих землях католицтва і релігійному розколу з іншою частиною України. Усі ці особливості тією чи іншою мірою позначилися на розвитку правової системи галицько-волинських земель.



  3   4   5   6   7   8   9   10   11   12   13   14   15   16   17   18   Наступна

РОЗДІЛ І. НАЙДАВНІШІ ДЕРЖАВНІ УТВОРЕННЯ | Скіфська держава та її право | Рабовласницькі міста-держави Північного Причорномор'я | Боспорське царство | Розселення і заняття | Суспільний лад | Витоки державності | Давньоруська держава в ІХ-ХІІ століттях | Історичний огляд | Суспільний лад Великого князівства Литовського |

© um.co.ua - учбові матеріали та реферати