На головну

СУТНІСТЬ І ПРИНЦИПИ

  1. I. 2.4. Принципи та методи дослідження сучасної психології
  2. III. Принципи лікування ДСЗ
  3. III. Принципи, які стверджують реалізацію в процесі навчання закономірностей пізнавальної діяльності учнів
  4. III.3.1) Мета покарання і загальні принципи відповідальності.
  5. VI.1.1) Правова сутність шлюбу.
  6. Антиангінальні засоби: принципи дії, класифікація, застосування.
  7. Антигіпертензивні засоби: принципи дії; вимоги, що пред'являються до антигіпертензивних засобів; класифікація

Тканина навчально-виховного процесу створена з найрізноманітніших подій, численних ситуацій, і від того, якою є позиція і поведінка в них педагога, залежить і результат виховання.

В арсеналі педагогічної науки існують терміни «педагогічний вплив» і «педагогічна взаємодія». Що ж стоїть за ними на практиці?

педагогічний вплив передбачає активні дії дорослого і готовність їх прийняти у дитини, т. е. бути воспітуемим. Це породжує суб'єкт-об'єктні відносини, які ставлять учня в пасивну позицію, він лише виконавець того, що задано вчителем. Педагогічний вплив в навчально-виховному процесі дозволяє досить ефективно досягати поставлених цілей. Педагог при цьому демонструє необхідні зразки, алгоритм, якого треба дотримуватися. Дитина повинна запам'ятати і повторити. Наприклад, на уроці вчитель пояснює, як вирішувати новий тип завдань, призводить певну послідовність дій. Якщо учень вже самостійно зможе це відтворити, то він досягає успіху.

Розвиток же особистості дитини передбачає і його власну активність у досягненні цілей, самостійність його вибору, Гуманістична педагогіка говорить про необхідність визнати суб'єктну роль дитини в його відносинах зі світом і людьми.

Таким чином, головною одиницею навчально-виховного процесу стає педагогічна взаємодія, яке передбачає взаємне і плідний розвиток якостей особистості педагога та його учнів на основі рівності в спілкуванні й партнерства в спільній діяльності.

Взаємодія - це узгоджена діяльність по досягненню спільних цілей і результатів, за рішенням учасниками значущою для них проблеми або завдання. Взаємодія є одним з основних способів активізації саморозвитку дитини.


Тенденція перетворення виховання в суб'єкт-суб'єктний процес втілилася на практиці в педагогіці співробітництва, ідеї якої були проголошені педагогами-новаторами (Ш. А. Амонашвілі, І. П. Волков, Е. Н. Ільїн, В. Ф. Шаталов та ін.) як напрям, протилежний авторитарно-імперативної педагогіці. Оптимальним варіантом практики співпраці при побудові педагогічної взаємодії, по Ш. А. Амонашвілі, передбачається підвищення статусу і референтности вихованця, що не супроводжується зниженням цих показників у педагога. Педагог стає помічником в усвідомленні вихованцем себе як особистості, у виявленні, розкритті його можливостей, в становленні самосвідомості, в здійсненні особистісно значущих і суспільно прийнятних самоствердження, самовизначення, самореалізації. Звернемо увагу, що співпраця вихователя і вихованця зовсім не формальне досягнення рівності і не механічне складання вкладів учасників спільної діяльності, або «робота поруч». Справді, учні не можуть здійснювати спільну діяльність в повному її обсязі без участі педагога. Але так само і він не може обійтися без дітей. Партнерство передбачає не тільки участь, а й обмін певними цінностями в процесі спільної діяльності, справжня значимість яких визначається метою, змістом, формою і результатами діяльності за умови їх усвідомлення всіма її учасниками. Суттю співробітництва дорослого і дитини в навчально-виховному процесі є діалогічність відносин, спілкування. Завдяки цьому розвиваються:

- Здатність будувати свою дію з урахуванням дій партнера, розуміти відносність думок, виявляти різницю емоційних станів учасників спільної діяльності;

- Ініціативність, здатність добувати інформацію, якої бракує за допомогою питань, діалогу, готовність запропонувати партнеру план загального дії; адекватна самооцінка, самокритичність, дружелюбність в оцінці партнера, здатність без агресії, раціонально вирішувати конфлікти.

Педагогічна взаємодія, співпраця виконують розвиваючу роль для кожного учасника. З одного боку, педагог допомагає дітям в їхньому розвитку (розумовому, моральному, емоційному, фізичному і т.п.), а з іншого боку, діти стимулюють розвиток і самовдосконалення педагога в його професійно-педагогічних і загальнолюдських якостях особистості. Однак слід визнати, що роль організатора педагогічної взаємодії істотно відрізняється від ролі диктатора навчально-виховного процесу, вимагає певної соціальної установки, вироблення індивідуального стилю.


Безумовно, кожен педагог, вибираючи індивідуальний стиль, знаходить і свої орієнтири в професійній діяльності. Першою сходинкою у здійсненні технології педагогічної взаємодії є усвідомлення його суті, цілей, принципів і змісту, які реалізуються в різноманітних формах виховної діяльності. Наступний крок - відбір способів, за допомогою яких можна їх досягти. Від педагога вимагається професійне володіння всім арсеналом методів, прийомів, засобів, необхідних для вирішення педагогічних завдань.

 



Попередня   13   14   15   16   17   18   19   20   21   22   23   24   25   26   27   28   Наступна

Педагогіка загальної турботи »як виховна система | Школа діалогу культур | Виховна система сільської школи | справедливі спільноти | Вальдорфська школа | Виховна система шкіл глобального освіти | Піонерська організація | скаутська організація | ПЕДАГОГА-ВОСПИТАТЕЛЯ | З УЧАЩИМИСЯ |

© um.co.ua - учбові матеріали та реферати