загрузка...
загрузка...
На головну

Тенденції і перспективи розвитку світового ринку праці в умовах глобалізації

  1. Автоматизоване робоче місце (АРМ) працівника органів внутрішніх справ. Загальне уявлення
  2. Аналіз показників з праці
  3. Аналіз продуктивності праці
  4. Аналіз руху працівників на підприємстві
  5. АРМ працівника оперативного підрозділу кримінальної міліції
  6. АСУ - основні поняття та історії розвитку
  7. Банківська система як основа розвитку ринку фінансових послуг

Фахівці зі спеціальності «міжнародна економіка» мають перспективи розвитку власної кар'єри як у межах національної економіки, так і на міжнародному ринку праці. Світовий (міжнародний) ринок праці - це система відносин, що виникають між учасниками міжнародних економічних взаємин (країнами, інтеграційними об'єднаннями, транснаціональними корпораціями) з приводу узгодження попиту та пропозиції світової робочої сили, умов її формування, використання і відтворення, що склалися у зв'язку з нерівномірністю розміщення робочої сили по країнах світу та відмінностями в її відтворенні на національному рівні.

В останні десятиліття ХХ ст. міжнародна міграція робочої сили стала однією зі складових процесу глобалізації світової економіки. З одного боку, глобальні зміни в наш час супроводжуються інтенсифікацією міжнародних міграційних процесів, з іншого - визнано, що люди мають меншу мобільність, ніж гроші, товари або ідеї. Люди завжди належать будь-якій країні, залежні від паспортів, віз, дозволів на проживання і кон'юнктури ринку праці. Сьогодні можна говорити про глобальні зміни світового міграційного порядку.

Передумовами виникнення такого явища, як міжнародна трудова міграція, є:

- особиста та економічна свобода людини, яка дозволяє йому вільно обирати рід занять, професію, місце роботи, місце проживання;

- існування об'єктивної нерівності економічного розвитку різних країн і народів, асинхронність економічного циклу в різних країнах;

- існування об'єктивної нерівності культурно-соціального та демографічного розвитку різних народів та націй;

- міжнародне переміщення інших факторів виробництва, особливо капіталу в його фізичній та грошовій формах, з яким робоча сила має взаємозв'язки як взаємодоповнення, так і взаємозамінності.

Чинники міжнародної трудової міграції, що спричиняють посилення впливу як передумов, так і причин міграції, та інтенсифікують чи уповільнюють процеси міграції, можна класифікувати і за ознакою виникнення поділити на три основні групи (рис. 3.1).

Рис. 3.1. Чинники міжнародної трудової міграції.

Важливою характеристикою міжнародного ринку праці є ступінь мобільності робочої сили. Рух трудових ресурсів набирає різних форм: природний, територіальний, галузевий, професійний, кваліфікаційний та соціальний. Найбільшу вагу має територіальний рух робочої сили, хоч у міру еволюції міжнародного ринку робочої сили посилюється значення й інших форм. Міжнародний ринок праці становить комплексне явище, пов'язане як із розвитком самої особистості людини, так і з підвищенням якості праці, зміною характеру робочої сили, формуванням її нових якостей.

Найбільш інтенсивно відбуваються ці процеси в рамках інтеграційних об'єднань, які мають можливість узгоджено формувати систему регулювання процесів трудової міграції, що потребує подальшого дослідження формування та регулювання спільного ринку праці інтеграційного об'єднання.

Суттєвий вплив на міжнародний та національні ринки праці здійснюють транснаціональні компанії. Функціонування світового ринку праці забезпечується не тільки міжнародною трудовою міграцією як фізичним переміщенням робочої сили через національні кордони. Розвиток світового ринку праці на мікрорівні забезпечується великомасштабним міжнародним виробництвом з ієрархічним поділом праці різних груп, які, живучи й працюючи в різних країнах, інтегрувалися в єдину виробничо-технологічну систему певної корпорації. Так, за даними UNCTAD, наприкінці ХХ ст. на зарубіжних філіях ТНК працювало приблизно 36 млн. осіб.

Транснаціональні корпорації справляють неоднозначний вплив на формування світового ринку праці через такі основні зони впливу:

- вплив на масштаби зайнятості;

- вплив на обсяг та структуру споживання;

- вплив на формування робочої сили.

Активність створення ТНК робочих місць залежить від багатьох чинників: галузевої приналежності компанії, типу виробництва, розміру фірми, а також стратегії ТНК.

Якщо транснаціональна компанія дотримується стратегії «самостійних філіалів», що передбачає відтворення ланцюга створення вартості батьківської фірми на іноземному філіалі, то це буде справляти найбільш позитивний серед інших стратегій вплив на розширення зайнятості в країнах розміщення філіалів компанії. Якщо транснаціональна компанія розміщує на зарубіжних філіалах деякі елементи ланцюга створення вартості (постачання окремих продуктів, напівфабрикатів, комплектуючих), реалізуючи «стратегію простої інтеграції ТНК», то обсяг і рівень кваліфікації робочої сили залежатиме від природи переваг розміщення країни. Працемісткі експортні підприємства ТНК орієнтуються на дешеву низькокваліфіковану робочу силу. При цьому висококваліфіковані працівники концентруватимуться на філіях такої компанії в промислово розвинутих країнах або «домашній країні». Стабільність зайнятості на таких зарубіжних філіях значно нижча, ніж у випадку стратегії самостійних філіалів. Підвищення вартості робочої сили приводить до зменшення експортного працемісткого виробництва та передислокації його в інший район.

Слідування ТНК стратегії «комплексної інтеграції» передбачає спеціалізацію кожного з філіалів на продуктах, процесах або функціях, взаємопов'язаних з усіма іншими ланками міжнародної мережі підприємств ТНК. Така стратегія потребує відносно меншої кількості робочої сили порівняно з її аналогічними обсягами виробництва за стратегії самостійних філіалів чи стратегії простої інтеграції. Проте ця стратегія передбачає значно більшу конвергенцію стандартів якості зайнятих, ніж попередні дві стратегії, і сприяє міжнародній передачі досвіду роботи, знань, кваліфікації, управлінських навичок.

Розглядаючи вплив ТНК на функціонування світового ринку праці, відзначимо не тільки прямий, але й непрямий вплив на зайнятість в країнах базування ТНК через прямі та зворотні зв'язки з субпідрядниками контрактних операцій. За оцінками фахівців, такий непрямий ефект може в кілька разів перевищувати кількість робочих місць безпосередньо у філії ТНК, яка має коопераційні або інші зв'язки з місцевими фірмами. Зростання зайнятості може досягатися і внаслідок мультиплікативного ефекту від реінвестицій прибутків як філій ТНК, так і їх місцевих субпідрядників.

Проте, вплив ТНК на зайнятість не завжди є однозначним. Це пов'язано із двома причинами: по-перше, з існуванням ТНК анклавного типу (наприклад, «експортних платформ» у вільних економічних зонах), непрямий вплив яких на зайнятість країни-реципієнта є незначним, а по-друге, іноземні компанії можуть загострити проблему зайнятості місцевої країни при дезінвестиціях, перенесенні виробництва в інші країни, збанкрутуванні конкурентів або захопленні їх ринкового сектора. Окрім того, ТНК як провідники раціоналізації виробництва будуть впроваджувати капіталомістку техніку, зменшуючи зайнятість. Ще одним аспектом впливу ТНК на проблему зайнятості є можливість переводу компанією кваліфікованих кадрів з країни, що приймає, на філії в інші країни. Цей ефект є небажаним для країни, що приймає, бо знижує потенціал її людського капіталу, і означає втрату коштів, витрачених на підготовку фахівців. Водночас передача технологій, досвіду, знань по каналах ТНК у країну, що приймає, може знизити або нейтралізувати зазначений негативний ефект міграції фахівців.

ТНК охоче приймають на роботу випускників спеціальності «Міжнародна економіка» і надалі приділяють багато уваги підвищенню кваліфікації інженерно-технічного та управлінського персоналу, навчанню робітників новим прийомам та методам роботи, стандартам виробництва та управління. Дуже часто професійна підготовка (перепідготовка) є частиною угоди про передачу технології ТНК і здійснюється або на філії в країні, що приймає, або навіть за кордоном, у країні базування ТНК чи її інших філіях. Такі інвестиції ТНК особливо важливі для збереження людського капіталу країн-реципієнтів інвестицій.

Передача управлінських знань здійснюється у трьох основних формах: шляхом формального навчання (школи менеджменту та бізнесу, які готують дипломованих спеціалістів), неформального навчання (в процесі роботи без проходження спеціальних, формальних програм навчання) та шляхом повсякденного нагромадження досвіду (формування підприємницької й управлінської культури, системи цінностей і поведінки).

Історично явище міграції робочої сили є необхідним та природним атрибутом міжнародних відносин, спільного існування різних народів, етнічних і соціальних груп населення, країн. Вільне або примусове переміщення значних мас людей відбувалося завжди - настільки, наскільки «вистачає» історичної пам'яті людства.

Серед причин, що впливають на міграцію, вирізняють неекономічні та економічні. До першої групи включаються політико-правові, релігійні, етнічні (з'єднання сімей і переїзд на історичну Батьківщину), екологічні, освітньо-культурні, психологічні чинники. До економічних факторів слід віднести насамперед наявність країн з різним рівнем соціально-економічного розвитку, що викликає переміщення робочої сили з бідних країн до країн з високим рівнем життя; стан національного ринку праці й тенденції його розвитку; структурну перебудову економіки, яка супроводжується зростанням потреб у працівниках високої кваліфікації, з одного боку, та наявністю структурного безробіття, з іншого; зростання масштабів міграції капіталу, функціонування ТНК, спільних підприємств тощо.

Огляд чисельних наукових праць, присвячених міжнародній міграції робочої сили, дозволяє стверджувати, що посилення міграційного руху переважно відбувається під впливом економічних факторів. Визначаючи причини світової міграції, слід розрізняти необхідні та достатні умови її здійснення. Економічні чинники створюють необхідні умов, однак самі по собі вони не можуть вважатися достатніми умовами трудової міграції. Це означає, що при наявності економічних чинників, міграція може й не відбутися доти, доки певна подія в особистому житті не прискорить її і не стане поштовхом до руху. Отже, домінуюча роль належить економічним чинникам, які діють у взаємозв'язку й взаємозалежності з іншими факторами.

Європа відноситься до головного центру світу, куди мігрує робоча сила протягом усіх років існування людства. На сьогодні найбільша кількість іноземців (приблизно 75%) мешкають лише у п'яти країнах Європи: Німеччині, Іспанії, Великобританії, Італії та Франції (рис. 3.2).

Рис. 3.2. 5 країн Європи, де мешкає найбільше іноземців (кількість у тис. осіб).

Одна з причин саме такого розташування мігрантів у тому, що ці 5 країн є територіально найбільшими в Європі. Вихідців з України високо цінують роботодавці на Заході. Наприклад, не дивлячись на складні умови існування ринку праці у Великобританії під впливом світової фінансово-економічної кризи, звільняти українців британці не збираються, пояснюючи це тим, що українці працелюбні, толерантні у випадках виконання термінової роботи, відповідальні й згодні працювати за відносно невелику заробітну платню (90 фунтів стерлінгів на день).

У пропорційному відношенні більше усього іноземців у Люксембурзі - 44% населення, у Латвії - 18%, на Кіпрі та в Естонії - по 16%, в Іспанії - 12%, в Ірландії - 11%, в Австрії - 10%. Менше 1% іноземців мешкає у Польщі, Румунії, Болгарії та Словаччині. Це можна пояснити недостатнім рівнем соціально-економічного розвитку цих країн. Лідерами серед країн-«постачальників» іноземців до країн ЄС є Туреччина (2,4 млн. людей), Марокко (1,8 млн. людей) і Албанія (1 млн. людей). Україна не входить навіть у десятку - офіційно наших співвітчизників у ЄС близько 600 тис. осіб.

Українські мігранти працюють в Австрії, Болгарії, Великобританії, Італії, Ірландії, Латвії, Мальті, Нідерландах, Німеччині, Португалії, Словенії, Франції, Чехії, Туреччині тощо. Щодо розподілу по країнах, то дані такі: в Італії це 500 тис. осіб, Португалії - 45 тис. осіб, Польщі - 300 тис. осіб, Туреччині - 35 тис. осіб, США - 20 тис. осіб (рис. 3.3).

Німеччина лідирує за кількістю іноземців не випадково, бо політика цієї країни спрямована на залучення висококваліфікованої робочої сили з числа іноземців. В Іспанії, Італії ситуація є більш складною, бо вони так само спрямовують свою політику. Загальна тенденція така: до країн Північно-Західної Європи (Швеція, Німеччина) їдуть фахівці високої кваліфікації, а до країн Південної Європи (Іспанія, Італія, частково Франція) - некваліфіковані робітники, прислуга, сезонні працівники.

Рис. 3.3. Кількість українських заробітчан в зарубіжних країнах (тис. осіб).

В Україні за 2010 рік одержали вид на мешкання 14953 іноземця, зокрема дозвіл на роботу - 8100 людей. Це родичі українців та іноземців, що вже мають вид на мешкання, діячі науки, культури, біженці, які мешкають у нас більше трьох років. Решта - це студенти, що тимчасово мешкають у країні. Уряд України підвищив квоту щодо іноземців, які можуть отримати вид на мешкання у 2010 р. Статистика ж відносно українців, що мешкають в країнах ЄС, та дані Євростату не є достатньо точними, бо не враховують українців, які отримують дозвіл на сезонні роботи, також статистика не враховує нелегальних мігрантів. Отже, відомості про масштаби міжнародної міграції робочої сили є достатньо приблизними. Країни ЄС не зацікавлені в оприлюдненні справжнього стану цих процесів, бо тоді треба буде визнати участь мігрантів у створенні ВВП країн ЄС, а це не входить до кола їх національних інтересів. Сучасна світова міграція суттєво прискорюється під впливом глобалізації вищої освіти. Значна частина студентів - вихідців з країн, що розвиваються, здобувши вищу освіту за кордоном, у промислово розвинутих країнах, намагаються саме там залишитися працювати. Одночасно поширюються процеси залучення фахівців на роботу в менш розвинуті країни у тих випадках, коли випускники західних вузів не можуть знайти роботу на батьківщині. Такі зв'язки притаманні Західній Європі та країнам Азії. Україна, поки що не бере активної участі в цих процесах. На заваді переміщенню випускників вітчизняних вищих закладів освіти на Захід, до розвинутих країн стають складнощі у підтвердженні диплому, недостатній рівень знання іноземних мов, а також різниця культур, ментальність. Для випускників фаху «Міжнародна економіка» ці проблеми менш значимі, адже вільне володіння двома іноземними мовами, активне он-лайн спілкування з іноземцями робить їх адаптацію на міжнародних ринках праці простішою і створює можливість для працевлаштування відповідно до отриманого фаху. Також підвищенню конкурентоспроможності українських випускників вишів на ринках праці країн Європи сприяє перехід на кредитно-модульну систему навчання в межах Болонського процесу та оцінювання знань студентів в системі ECTS (Європейська система трансферу оцінок (англ. ECTS - European Community Course Credit Transfer System).

Сьогодні на Заході розповсюджується практика залучення фахівців з країн, що розвиваються, за тимчасовими контрактами на роботу в промислово розвинуті країни. Прикладом може бути використання індійських програмістів у США. Фактором, який сприяє збільшенню попиту на працю, можна вважати процес старіння населення промислово розвинутих країн. Особливо стрімко цей процес відбувається в країнах Західної Європи, що наближує її як ніколи до вислову «бабця Європа». Фахівці стверджують, що через два десятиліття цей регіон відчуватиме гострий дефіцит робочих рук, бо кількість пенсіонерів перевищить третину населення. Вже сьогодні Європа відчуває зростання міграції переважно з країн Азії та Африки. Наприклад, у Сербії, Франції, Німеччині спостерігається значний приплив мігрантів саме з цих регіонів. Як доводить практика, вихідці з цих регіонів суттєво впливають на підвищення рівня народжуваності, сприяють економічному оздоровленню приймаючих країн тощо. Відомо, що представники етнічних меншин значно частіше ніж місцеве населення створюють власний бізнес, вони проявляють меншу розбірливість при виборі праці, меншу увагу приділяють плануванню сім'ї. За прогнозами дослідника міжнародних міграційних процесів П. Сталкера, протягом 1995-2025 років чисельність робочої сили в бідних країнах збільшиться з 1,4 млрд. до 2,2 млрд. осіб.

Наслідки міграції залежать від того, чи є певна країна країною-постачальником, або ж вона країна-користувач іноземної робочої сили. І одне із головних протиріч, притаманних розвитку міграційних процесів в умовах глобалізації, проявляється в суперечливих наслідках цього процесу для країн-донорів та країн-реципієнтів. У країнах, які залучають іноземців, останнє є фактором підвищення сукупного попиту і, відповідно, зростання виробництва товарів та послуг.

Заробіток іммігрантів немов би ділиться на дві частки: перша використовується на особисту життєдіяльність, а друга - це частка переказується членам родини на Батьківщину. Зростання заробітків буде сприяти збільшенню обох частин. Однак, якщо прийняти заробіток й пропорцію його поділу за величину незмінну, тоді виходить, що в разі еміграції не окремих членів родини, а родини цілком, їхні витрати на життєзабезпечення за кордоном зростають, у зв'язку з чим зростає попит на товари та послуги, стимулюється розвиток економіки країни , що приймає іммігрантів.

Зауваження, що це незначні суми й вони «погоди» не роблять, в даному випадку недоречні, бо з малого складається велике. Тобто остання зацікавлена у прийнятті цілих родин, а не окремих людей. Однак у такому випадку країна-постачальник робочої сили недоотримує значні суми у вигляді грошових переказів мігрантів на Батьківщину. Це свідчить про те, що країни-донори зацікавлені в еміграції окремих людей, а країни, що приймають мігрантів, зацікавлені в протилежному. Це протиріччя можна розв'язати тільки шляхом домовленостей на міждержавному рівні про відшкодування таких витрат.

Законодавчо такі питання може вирішити МОП (Міжнародна Організація Праці). Унаслідок більш низької заробітної плати іммігрантів у країнах, що їх приймають, зменшуються витрати на виробництво товарів та послуг, вони стають дешевшими, підвищується їхня конкурентоспроможність на ринках. Наприклад, у США імміграція обумовлює 30-40% загального зниження реальної заробітної плати некваліфікованої робочої сили, що не може не позначитись на цінах готових продуктів. Отже, міграція суттєво впливає на обсяг ВВП.

В країнах походження міграція може полегшити наявне безробіття й принести їм певні валютні доходи у вигляді:

- іноземної валюти як наслідок грошових переказів мігрантів;

- податків з прибутку фірм-посередників;

- особистого інвестування мігрантів;

- капіталовкладень від країн-імпортерів робочої сили, що надходять в країни-експортери міждержавними каналами;

- субсидій благодійних фондів і міжнародних організацій.

Країни-імпортери робочої сили разом з потоком мігрантів отримують такі позитивні наслідки:

- підвищення конкурентоспроможності товарів, до виробництва яких залучаються іммігранти, за рахунок скорочення витрат (зокрема, фонду заробітної плати), що призводить до підвищення темпів зростання економіки країни;

- стимулювання внутрішнього сукупного попиту з боку мігрантів;

- економію коштів на підготовку кваліфікованих фахівців, на соціальні програми, купівлю патентів, ноу-хау, ліцензій у інших держав;

- надання додаткової еластичності внутрішньому ринку праці шляхом посилення конкуренції у сфері пропозиції робочої сили.

В загальносвітовому масштабі міжнародна міграція робочої сили зумовлює оптимізацію розміщення продуктивних сил, вирівнювання цін на головний фактор виробництва.

Розгляд тенденцій розвитку глобалізованого суспільства та світового (міжнародного) ринку праці з точки зору окремого працівника свідчить, що в найближчі десятиліття можна очікувати на такі тенденції та основні чинники розвитку світового ринку праці:

1. Підсилення і поглиблення процесів глобалізації призведе до того, що знання іноземних мов із конкурентної переваги робітника перетвориться на необхідність. Особливої актуальності набуває вже у найближчі роки знання китайської мови.

2. Розвиток нових технологій. У подальшому більшим попитом на ринку праці будуть користуватись фахівці, здатні виконувати так звану «не ручну» працю. Заміна ручної праці на автоматизовану змінить функції робітника з виробничих на операторські. Це спростить працю робітників, але й зробить її більш дешевою, адже внесок розумової складової у процес виробництва буде мінімальним.

3. Прискорення і ускладнення праці. В найближчому майбутньому робітник постійно буде змушений виконувати одночасно певну кількість завдань і засвоювати все більше інформації в обмежений проміжок часу.

4. Ускладнення комунікаційних процесів, збільшення кількості онлайн-зв'язків у порівнянні із особистими, але при одночасному зростанні важливості і вагомості особистих контактів.

5. Інтернаціоналізація бізнесу та правил його здійснення.

6. Здоровий образ життя, збільшення тривалості життя на фоні загального старіння населення, намагання робітників до знаходження балансу між часом, що витрачається на працю та особисте життя.

Тому підготовка фахівців з міжнародної економіки має проходити з урахуванням виявлених тенденцій, що забезпечить випускникам спеціальності гідне місце на світовому ринку праці.

 



  18   19   20   21   22   23   24   25   26   27   28   29   30   31   32   33   Наступна

Отже, сьогодні одним із перших завдань системи професійної освіти є формування конкурентоспроможного фахівця, який має високий рівень професійної компетентності. | Oslash; орієнтуватися в історичному спадку економічних шкіл і теорій. | Досвід вищої професійної школи в зарубіжних країнах | Критеріальні показники ефективності роботи підприємства | Основні показники, що використовуються в економічних розрахунках | Розвиток компетентностей майбутніх економістів і підприємців | Задачі для розв'язання | Вихідні дані для розрахунків | Література до розділу | Список додаткової літератури |

загрузка...
© um.co.ua - учбові матеріали та реферати