Головна

Естетика наївного мистецтва. Культові маски та мала пластика. Мистецтво країн Магрибу

  1. Австро-німецька окупація України у 1918 р. та її наслідки для української державності.
  2. Адміністративно-територіальний устрій України
  3. Активізація міжнародної туристської діяльності України як складової зовнішньоекономічної діяльності
  4. Активізація українського національного руху в Наддніпрянщині у 40 - 90-х рр. XIX ст. і політика царату.
  5. Анализ специфики инсценированного конферанса нужно начинать с эстрадного образа конферансье (маски), потому что это один из главных приемов такого конферанса.
  6. Андрій: ч.1 ст.14 - ч.1 ст.115; ч.2 ст.15 - ч.3 ст.185 КК України.
  7. Боротьба українського козацтва проти турецько - татарської агресії наприкінці XV - першій половині XVIІ ст.

Освоєння Африки почалося за 600 років до н.е., коли давні єгиптяни пішли в похід до її східних країн. Загалом усіма відомостями про Африку аж до кінця ХІV ст. ми завдячуємо арабським історичним джерелам. Саме єгиптяни вирушили Червоним морем на південь до країни Пунт (сучасна Сомалі) за пахощами, слоновою кісткою, шкурами рідкісних тварин.

Арабський учений Абу-ль-Фіда (ХІІІст.) зробив перші астрономічні визначення географічного положення Африки, Ібн Батута через Судан досяг у своїх мандрах берегів Занзібару (ХІV ст.), у ХІV ст. подорожі до Африки здійснив Лев Африканський.

Унаслідок римських походів було відкрито західні береги Африки, а справжні обриси цього регіону чітко окреслилися з відкриттям португальцями Зеленого Мису (1416 р.), берегів Гвінейської затоки (1471 р.). У 1498 р. Васко да Гама обігнув мис Доброї Надії і попрямував до Індії.

Услід за португальцями берегову смугу та територію Африки почали відкривати голландці, англійці, датчани.

У 1788 р. В Лондоні засновано «Африканське товариство», метою якого було дослідження Африки. Через 5 років такі самі товариства були утворені в Німеччині, потім у Бельгії, Італії, на Мальті.

Під африканським мистецтвомрозуміють мистецтво племен і народностей Тропічної (Чорної) Африки. До 19 ст. це мистецтво розглядали з точки зору етнічної цінності і відносили його до категорії "наївного" ("примітивного")мистецтва

Новий погляд на культову скульптуру принесла хвиля авангардизмув 20-ті роки ХХ ст.

З того часу африканське мистецтво сприймається виключно з естетичної точки зору.

До відкриття Африки її народності розвивались ізольовано. Проте місцеві примітивні культури (перший ступінь розвитку культури, ранній період еволюції мистецтва) свідчать про розмаїтість і багатство художніх здібностей населення. Живучи у хижках, їх мешканці з фантазією виготовляли все необхідне для дому, наприклад меблі, що привертають увагу майстерністю виконання. Виготовлені з деревини, ці вироби свідчать про розвинене у їх творцях почуття форми (вражають не тільки декоративним оформленням, а й зручністю). Опори меблів для сидіння зазвичай робили у вигляді фігур людини або тварин.

Столи, скрині та інші предмети багато орнаментовані. На жаль, ім'я художника майже завжди залишалося невідомим. Однак до нас дійшло кілька імен. Серед них султан Нджойя - творець писемності й покровитель мистецтв. Маски та меблі, створені при його дворі, були відомі в усій Африці, а творці їх нерідко ставали вождями у своїх селищах.

Особливий інтерес щодо розвитку мистецтва цього регіону становить Північна Африка: Алжир, Туніс, Марокко (країни Магриба), Лівія. Ні в Греції, ні в Італії немає римських міст, які збереглися б так добре, як Лепті-Магна і Сабрата у Лівії, Дуга в Туніі, Тимгад у Ажирі. Знайдені під час розкопок чудові витвори мистецтва - статуї мозаїки - прикрашають музеї столиць цих країн.

Наприкінці 2-го - на початку 1-го тисячоліття до н.е. центром цієї території, яку населяли бербери, став Карфаген. Завоювавши місто, римляни почали планомірно його відбудовувати. Розквіт Карфагена припадає на середину ІІ - середину ІІІ ст. Головними ознаками архітектури цього періоду були краса і гармонія. Карфаген дуже постраждав від часу та людських рук, але те, що збереглося, свідчить про його колишню велич.

Справжня столиця Північної Африки, Карфаген в усьому прагнув бути схожим на Рим. Тому і його театр, і амфітеатр, і цирк були величезними монументальними спорудами, прикрашеними колонами і статуями. Саме в театрі Карфагена виступав зі своїми промовами Апулей, відомий письменник ІІ ст.

В амфітеатрі відбувалися бої гладіаторів, а в цирку - кінські змагання на колісницях і верхи. Цирк будували на схилах пагорба, де влаштовували місця для глядачів. Місце для перегонів - іподром - мало форму витягнутого прямокутного поля.

У Карфагені існував також одеон - крите приміщення для музичних вистав і змагань. Його стіни були облицьовані різноколірним мармуром, у нішах стояли статуї.

У центрі Карфагена та інших міст Північної Африки розташовували форум - площу для зібрань громадян. Форум оточували колони. Обов'язковим був Капітолій - верхній храм, для якого відводили най вищу точку в місті.

Окрасою міст були арки, які споруджували на честь якоїсь важливої події або божества, імператора або знатної особи.

Чудово збереглись архітектурні споруди міста Лепті-Магна. Тут було багато храмів, колонад, театр і величезні терми (громадські лазні, що були водночас спортивними і розважальними установами). Від них до гавані йшла широка (20 м) вулиця, що починалася двома арками і була спрямована до маяка, розташованого на східному молу. Обабіч вулиці стояло 125 струнких мармурових колон. Найрозкішніші за оздобленням і найбільші за розміром терми були в Карфагені. Їх збудували на честь приборкання Антоніном Пієм місцевих кочовиків у 145-149 рр. Безліч статуй прикрашали зали терм, а підлогу всіх приміщень всіх приміщень - майстерно виконана мозаїка.

Порт Карфаген був одним з найбільших на Середземному морі, звідси до італії відправляли зерно, маслинову олію, вовну, дерево і диких звірів для ігор в амфітеатрах.

Велике будівництво, що розгорнулося в африканських містах у ІІІ ст. , приваблювало архітекторів, скульпторів, живописців і мозаїстів з Італії. Саме твори мозаїки стали найвищим мистецьким досягненням Північної Африки. Мозаїчні композиції вирізняються колористичною гамою, багатством сюжетів (міфологічні та морські сцени). Але поступово в мозаїках з'являються суто місцеві сюжети - сцени мисливства, сільськогосподарських робіт.

Особливо яскраво місцеві традиції корінного африканського населення виявились у міфології, декоративно-ужитковому мистецтві та в музиці, в яких відображено релігійно-міфологічні картини світу, уявлення про взаємодію надприродних і природних сил, де головне місце посідає культ предків.

Справжнє традиційне африканське мистецтво - мистецтво народне. У ньому віддзеркалюються характер, традиції та емоційно-психологічні особливості африканців. Для естетичної свідомості більшості родоплемінних африканських суспільств характерні відсутність терміна "мистецтво" і взаємозамінність понять красоти і добра. Загальною особливістю для них є також синкретизм, тобто естетичне не становить спеціалізовану сферу, а невід'ємну рису всіх-аспектів родоплемінної культури. При посередництві естетичного здійснюється багато соціальних (релігійних, ідеологічних, освітніх та ін.) функцій. Мистецтво найтісніше зв'язане з матеріальними і духовними потребами общини, воно розчинене у повсякденному житті й найяскравіше виявляється у різноманітних обрядах і ритуалах. Злиття утилітарного й естетичного становить сутність традиційного синкретичного комплексу загалом і для кожного окремого його елемента зокрема (образотворчого, музичного, танцювального, поетичного).Особлива роль належить символіці кольору: червоний найчастіше означає життя, здоров'я, радість; білий часто символізує смерть, але також і чистоту. Магічне (оберігаюче) й естетичне (декоративне) значення мають різноманітні геометричні знаки, малюнки, орнаментальні композиції на стінах жител, предметах побуту, тканинах. Визначальною характеристикою традиційно-релігійної свідомості африканських народів є релігійно-міфологічна картина світу. Вона набуває особливих рис у різних етносів, але спільним у ній є уявлення про взаємодію надприродних і природних сил, їхнє взаємоперетворення. Світ надприродного вбирає в себе головне божество, яке породжує (чи з якого виникає) світ, другорядних божеств (Духів) вод, лісів, землі, а також предків, душі яких: уступають посередниками між божествами й людьми особливу роль відіграють предки, адже в них об'єднуються властивості двох світів - природного і надприродного: померлі - члени певної спільноти людей, істоти іншого виміру, належність до якого робить їх здатними впливати на долю живих людей. Тому в традиційних африканських релігіях головне місце посідає культ предків.

Традиційні вірування тісно пов'язані з обрядами та ініціаціями, що представляють ритуально-символічну сторону життя африканських етносів. Важливим подіям і етапам людського життя відповідають різні обряди. Завдяки цим обрядам особистісні характеристики набувають соціальної значущості, включаються в орбіту відносин соціуму. Цими обрядами супроводжуються народини, змужніння, вступ у шлюбний вік, власне шлюб, народження дітей, старість і, врешті-решт, смерть африканця. Особливу роль відіграють обряди посвячення в члени таємних союзів, які досі збереглися в багатьох народів Африки. Завдання цих союзів - керівництво всіма сторонами життя й діяльності членів общин, де вони виникли. Таємні союзи вирішували питання війни і миру, виконували дипломатичні місії, організовували своєрідну систему освіти, здійснювали нагляд за дотриманням норм традиційної моралі, функції судових органів, у них сповідувалася традиційна релігія. Головною метою діяльності цих союзів було виховання корисних членів племені.

У церемоніях таємних союзів центральною фігурою була маска. Без її участі не проводився жоден ритуал. Як правило, кожен таємний союз має одну головну маску - символ влади й могутності. Така маска захищала членів общини від лиха та біди. При посвяченні дівчат така маска навчає ритуальним танцям, веденню домашнього господарства й усьому необхідному в житті. У чоловічому таємному союзі Поро маска, яка імітує голову тварини, зветься "гбел-ле".

Маска передусім використовувалася під час церемоній посвячення й зберігалася в ритуальному буші, розташованому в добре прихованому від стороннього ока місці, на своєрідному вівтарі. Маска й усі культові та церемоніальні предмети розглядаються як святині, як реліквії. Головну маску взагалі можна було бачити лише кілька разів протягом життя.

Маски виготовляли з деревини особливого виду, фарбували в кольори, які відповідали їхньому характерові, з часом їх реставрували чи зовсім замінювали. Своїх магічних властивостей маски набували після відповідних маніпуляцій жерців Крім масок, пов'язаних з обрядами ініціації, існують ще й маски-провидиці, маски миру, війни, судочинства, небезпеки, удачі, полювання, врожаю, змагання, пожежі, нового року, маски співців та інші. Кольори масок різні. Наприклад, майстри племені вобе (Кот д'Івуар) використовують чорний, червоний, синій, зелений, білий кольори. Чорний колір уособлює міць, фізичну силу, червоний - владу й силу. Маска-провидиця допомагає з'ясувати істину. її можуть носити тільки знахарі та мудрі старці. Маска куан використовується в боротьбі зі злими чаклунами, її дозволяється бачити тільки старим людям. Маска війни й костюм до неї, виготовлений із рафії, мають червоний колір. Це - образ пролитої крові й свідчення готовності пролити кров ворогів.

Маска полювання малинового кольору, тобто пофарбована кров'ю тварини. Вона не має зубів, щоб не з'їла забиту дичину. Очі має маленькі з пращуром - цим підкреслено гостроту її погляду.

Під словом «маска» маємо на увазі дерев'яну маску-личину або маску-наголовник, яка закриває або маскує обличчя людини. У широкому розумінні маска - це новий образ, який створюється її носієм під час маскарадного перевтілення. Кожній масці притаманні характерні тільки для неї рухи, ритми, танці та музика. Велике значення має й відповідний костюм.

Маска - це найяскравіший витвір африканських народів, але виготовляють їх в основному у західній частині континенту. Африканці не сприймають маску окремо, для них маска - атрибут будь-якого ритуального обряду. Маски одягнені на людей, що не стоять на місці, а весь час рухаються. Весь набір ритуальних предметів від маски до одягу, прикрас-брязкалець - розраховані на мигтіння: чи це повільна хода по колу, чи запаморочливий танок. Весь час маска живе, рухається під звуки барабана. Кожній масці передують тільки їй притаманні окремі рухи, ритми, музика, костюм. Головна сила діяння маски на свідомість оточуючих - в особистості її носія. Як ви вже знаєте, деякі народи Африки свято вірили і досі вірять, що в масці втілюється дух померлого предка, або дух природної сили.

Маски створюють трьох видів:личини (вони закривають тільки обличчя); шоломи (закривають усю голову); наголовники (прикріплюються до плетених кошиків і одягаються на голову як шапки). Маски є антропоморфні та зооморфні, часто сильно стилізовані. Техніка виконання їх дуже різноманітна: дерево м'яких порід, метал-бронза, слонова кістка, рослинні волокна, бісер. Прикрашають їх шкірою, рогами тварин, пір'ям пташок, намистинками, мушлями, маленькими скульптурами.

Найчастіше маски виготовлялися з дерева, тому із-за тропічного вологого клімату, термітів так мало залишилося їх зразків з прадавніх часів. Найстарішим маскам 150-200 років і зберігаються вони у музеях світу. Інструментами при виготовленні масок слугували: сокира, тесак, різець, ніж. Відполірована маска натиралася смолою, олією, вугільним порошком, так її захищали від термітів. Маски завжди симетричні, бувають різних розмірів, навіть до 2-2,5 метрів у висоту, такі маски тримають за виступи. За кольором їх виготовляють: монохромні - з червоного та чорного та інших порід дерев; поліхромні - колір досить обмежений: чорний, червоний, біло-чорний, іноді зелений, жовтий, голубий.

Маски - найсвятіший предмет у житті деяких африканських народів.

Давнє африканське мистецтво сягає в глиб віків і починає свій відлік приблизно з VІІІ тисячоліття до н. є., коли з'явилися перші наскельні розписи та петрогліфи (різьблення по каменю). Первісна творчість мала колективний характер і була органічно пов'язана з вирішенням соціальних проблем і міфологічним контекстом. Відмітною рисою цього мистецтва був первісний примітивний натуралізм, в якому простежуються періодично згасаючі й поновлювані тенденції то реалізму, то умовності. Найвизначніший шедевр давнього живопису Африки - зображення чоловіка й жінки, які сидять, на скелі в Сефарі, в горах Тассілі. Воно там зроблене ще тоді, коли про перших царів Єгипту не було й гадки.

Подальша еволюція наскельного живопису привела до вироблення основ для формування й розвитку традиційного народного мистецтва. Родоплемінна ідеологія з її опертям на традиціоналізм стимулювала закріплення його архаїчних форм. Соціальна, релігійна й міфологічна функції мистецтва доповнюються в традиційному родоплемінному мистецтві етнодиференціювальною. Таке традиційне мистецтво збереглося до наших часів у більшості народів Західної й Тропічної Африки.

Традиційна скульптура з її двома основними видами - масками та статуетками - розвивається на ґрунті родоплемінного мистецтва. Давні пам'ятки африканської скульптури (із каменю та обпаленої глини), що дійшли до нас, учені відносять до V ст. до н.є. - II ст. н. є. (культура Нок).

Починаючи з X ст. одночасно з народною традиційною творчістю активно розвивається мистецтво придворних майстрів, з'являється художня продукція, яку випускають цехи ремісників. Африканському мистецтву цього періоду (культури Іфе, Беніну, Сао) притаманні високий рівень художнього виконання і швидкий розвиток найрізноманітніших форм скульптури та ужиткового мистецтва.

Збагачуючи форми традиційної художньої творчості, професійно-ремісницьке мистецтво починає виконувати й естетичну функцію, що ставить його на один рівень з класичним мистецтвом. У ранньокласових державах Іфе і Беніну воно сягає вершини художньої викінченості, досягнутої африканськими митцями в доколоніальний період. Найдавніші форми африканської скульптури пов'язані з археологічною культурою, відкритою в 1944 році в селищі Нок, у межиріччі Нігеру та Бенуе (Нігерія), англійським археологом Бернардом Феггом. Були знайдені скульптурні портрети і фрагменти фігур, виконані з випаленої глини майже в натуральну величину. Культура Нок датована V ст. до н.е. - II ст. н.е. Скульптури не деталізовані. Помітне тяжіння давніх майстрів до експресії, котрої досягали за допомогою простих форм, що зумовлювалося недостатнім володінням технікою обробки теракоти. Часто брак скульптурної майстерності в зображенні людських фігур і звірів немовби компенсується акцентом на експресії. Портрети культури Нок були пов'язані з обрядом поховання. Така традиція збереглася в багатьох культурах Західної та Центральної Африки. Статуетки людей і тварин свідчать також про те, що пластика Нок уже була здатна передавати динаміку руху. Цей здобуток пластики зберігся лише в скульптурі нижньої течії Конго та в Анголі. Окремі риси пластики Нок продовжують існувати в мистецтві багатьох народів Західної й Центральної Африки. Наприклад, у балуба (Конго) голови скульптур прикрашають зачіски, як у голівок Нок; у йоруба (Нігерія) - подібні форми очей і вуст; маски нігерійських племен ібібів та екої нагадують відомі з культури Нок так звані "голови Януса".

Культура, назву якій дало давнє місто Іфе (Нігерія), датується XII-XV ст. н. е. Скульптура Іфе збереглася в глині (теракота) й бронзі, для неї характерна реалістична, досить витончена манера виконання. Одна з найвідоміших тамтешніх скульптур - теракотова голова жінки. Реалізм виконання дає змогу розрізняти найдрібніші деталі обличчя жінки-африканки й головного убору з прикрасами (очевидно, з намистин). Жінка спокійно дивиться на світ. Експресія, що наповнювала скульптуру Нок, зникла, вгамована бажанням точно й детально передати образ знатної жінки.

Роботи, виконані в бронзі, теж вражають глибиною свого реалізму. Виготовляючи маски, майстри використовували знання анатомії людського обличчя. Так, одна з чоловічих масок, так звана маска Обалфуна, зображає людину з очима, які свідчать про її багатий життєвий досвід, з високим чолом, з рисами обличчя, сповненими рішучістю й вольовим поривом. Цікаво, що майстри, продовжуючи традиції виготовлення масок із дерева, зробили ряди отворів над і під губами, над чолом - можливо, аби закріпляти волокна рафії для імітації волосся на голові, вусів та бороди.

Ще одним зразком мистецтва Іфе є виконана на повний зріст статуя правителя міста - оні. Всі деталі одягу передані дуже точно. Однак риси обличчя владаря вже подані узагальнено - ймовірно, відповідно до певного канону. Цікаво, що його вбрання й символи влади збереглися до нашого часу незмінними.

Сучасний період характеризується формуванням професійних художніх шкіл, становленням та розвитком художньої промисловості, масовим виготовленням художніх витворів, розвитком багатьох видів сучасного професійного мистецтва.

Багато традиційних африканських скульптур та масок зникли внаслідок впливу природних умов (тропічний клімат, вологе повітря, велика кількість небезпечних комах, що руйнували їх). Був ще й інший чинник: африканські майстри не надавали великого значення своїм творінням і не прагнули зберегти їх.

У скульптурах та масках матеріалізуються духи померлих предків. Не маючи можливості збагнути явища природи, африканці пояснювали її загадковість через систему релігійних уявлень, у яких роль посередників відігравали предки. Саме вони надавали «вищій силі» можливість використовувати їх для заохочення або покарання людей. Африканці схиляються не стільки перед самими скульптурами або масками, скільки перед«вищою силою», яка тимчасово вселилася в об'єкт їх релігійного культу.

Важливе місце в релігійних уявленнях африканців посідали тотемізм (поклоніння образам священних тварин) та анімізм (вірування в переселення духів предків). На вшанування пам'яті померлих родичів вирізували дерев'яні статуетки, в які нібито переселяються душі предків. Ці декоративні зображення мали забезпечити у домі присутність духа. Їх розміщували у вівтарях, які й нині є в багатьох африканських домівках. Для того щоб душа предка вселилася в статуетку, здійснювалася особлива ритуальна процедура, під час якої у спеціальне заглиблення, зроблене в її голові або животі, клали попіл зі спалених кісток померлого і різне зілля.

Дерев'яні маски та скульптури пов'язані також з фетишизмом, тобто наділенням окремих предметів особливою надприродною силою. Насамперед вони мали охороняти їх хазяїна від хвороб, зурочень, злих духів. Взагалі мета всіх африканських скульптур і масок - допомогти людині, вселити надію на постійну духовну допомогу предка. Вони використовувалися в різних ритуальних церемоніях (таких, як народження дитини, жалоба по смерті близьких).

За кілька століть до нової ери на території Нігерії існувала досить розвинена африканська цивілізація. Вже тоді перші митці зображували своїх скульптурних героїв - правителів з їхнім оточенням. Ці образи були характерні для культур Нок, Іфе і Беніну. Припускають, що створювалися образи конкретних людей, але, можливо, їм притаманні типові риси. Для культур Нок та Іфе характерне зображення фігур з предметами, що символізували владу. Творців скульптури Нок не цікавили деталі. Тонкої обробки обличчя людини вони не робили. На багатьох простих зображеннях замість вух та носа видавлено дірки. Проте часто недостатня майстерність компенсувалася намаганням скульптора передати в зображенні особливу внутрішню динаміку - експресію. У теракотових зображеннях Нок очі людей і тварин мали форму трикутника або овалу. Іншою притаманною скульптурі Нок рисою є виконання твору в м'якій, елегантній манері, з наявністю у зображеного головного убору, або, як дехто вважає, зачіски.

Більше тисячі років відділяє культуру Нок від культури Іфе. Для культури Іфе ХІІ-ХV ст. характерна реалістична, навіть вишукана манера виконання. Саме у творах цього періоду можна помітити намагання митця відобразити внутрішній, духовний світ людини. Стилю Іфе відповідають деякі з дев'яти бронзових скульптур, знайдених в поселенні Тада і на невеличкому острові Джебба на річці Нігер.

Мистецтво Беніну було придворним. Майстри об'єднувалися в корпорації скульпторів, різьбярів по слоновій кістці. їхня продукція належала королю або його родині і зберігалася при дворі. Ніхто, крім короля, не мав права робити замовлення майстрам.

Чудовим прикладом культової скульптури є голова божества, виконана з бронзи приблизно в ХІУ- ХV ст. Прикраси у вигляді птахів і змій, жорстокі очі, широкий негроїдний ніс, невиразні губи, глибокі надрізи, татуювання на лобі наводять на думку, що це образ «королеви-матері».

До творів пізнього періоду можна віднести бронзову жіночу голівку, можливо, знову образ «королеви-матері». Риси обличчя негроїдні, на лоб і по чотири вертикальних рельєфних виступи над кожним оком (африканці наносили татуювання на тіло шляхом глибоких надрізів, унаслідок яких назавжди залишалися рожеві шрами). Шия та нижня частина обличчя до самого рота закриті численними низками намиста. На голові - плетена шапочка.

Оригінальна художня культура Беніну завершила своє існування у 1897 р., коли британські солдати зруйнували нігерійське місто.

Твори африканських митців дають можливість художнього освоєння майже невідомої нам культури, відкривають малознайомий естетичний світ народів Африки, творчість яких розвивається в самобутніх історичних та соціально-економічних умовах. Етнічна строкатість, розмаїтість мов та звичаїв визначають багатство та різноплановість стилів традиційного африканського мистецтва, надають йому неповторного характеру, особливого художнього ритму.

Маска як елемент африканської культури відчутно вплинула на європейську й світову культуру загалом. У мистецтві на початку XX ст. це знайшло свій вияв у кубізмі. У паризькому музеї мистецтва Африки та Океанії є експонат - маска народу фанг, подарована художником Дереном. Це - своєрідний символ впливу африканського мистецтва на творчість декого з французьких малярів. Так, Пікассо в картині "Авіньйонські дівчата" використав мотиви африканської маски, експонованої на одній із виставок. Деякі роботи Фернана Леже, в тому числі його гобелен "Сотворіння світу" з музею Бьо в Провансі, свідчать про добру обізнаність автора з масками Африки. На гобелені зображена маска Гулі Баїле з рогами. У скульптурі й картинах Макса Ернста також багато алюзій на витвори африканського мистецтва.

Розповідаючи про свою зустріч з Пабло Пікассо, Я. Тугендхольд писав ще в 1914 р.: "Коли я був у майстерні Пікассо й побачив там чорних ідолів Конго, я спитав художника, чи цікавить його містичний бік цих скульптур. "Анітрохи, - відповів він. - Мене захоплює їхня геометрична простота". Однак ця геометрична простота була результатом багатьох віків пошуків і знахідок африканської пластики. Вважається, що першим відкрив високу художню цінність африканського мистецтва Моріс де Вламінк, котрий ще в 1905 р. купив кілька статуеток і масок. Одну з масок він подарував Дерену. Останній показав її Матіссу й Пікассо. За свідченнями очевидців, вони були в захваті від маски.

У VІІ - VІІІ ст. країни Північної Африки - Туніс, Алжир, Лівія, Марокко, Мавританія та південна Іспанія - увійшли до складу Арабського халіфату. Мистецтво цих народів отримало назву "магрибського", або "мавританського" (від грецької "темний") Маврами називали корінне берберське населення північно-західної частини Африки країни Мавританії. Магриб (захід) - назва, яку дали цим землям середньовічні арабські географи і історики.

Аль-Магриб - "країна, де заходить сонце. Араби говорять: " Магриб - священний птах. Тіло його - Алжир, праве крило - Туніс, ліве - Марокко.

Архітектура країн Магрибу - це поєднання романського, візантійського і арабського (ісламського) стилів. Характерною пам'яткою монументальної архітектури є мечеть Аль-Кутубійа в Марракєше (ХІІст.). Найвеличнішою будівлею ХІІ ст. була мечеть Хасана у Рабаті (Марокко), мала три внутрішніх подвір'я та більш як 400 колон. Архітектор поєднав гладкі стіни з тонким декором із арок та орнаменту, надав суворим формам башти художньої виразності.

 



  26   27   28   29   30   31   32   33   34   35   36   37   38   39   40   41   Наступна

Творчість Пітера Рубенса | Рембрандт - великий голландець | Історичний живопис | Пейзажний живопис | Портрети В.Сєрова | Геній М.Врубеля | Естетичний феномен китайського живопису. Жанри: портрет, пейзаж, каліграфічне письмо | Порцеляна - гордість китайського мистецтва. Символічне навантаження кольору | Багдадська книжкова мініатюра | Турецьке гончарне мистецтво |

© 2016-2022  um.co.ua - учбові матеріали та реферати