Головна

Філософія епохи Відродження і Нового часу

  1. A) ви питаєте про захоплення та інтереси свого нового друга;
  2. Amp; 10. Основні напрямки сучасної філософія історії
  3. I. 2. 1. Марксистсько-ленінська філософія - методологічна основа наукової психології
  4. II. Розміщення прийнятих замовлень в часі і просторі. 1 сторінка
  5. II. Розміщення прийнятих замовлень в часі і просторі. 10 сторінка
  6. II. Розміщення прийнятих замовлень в часі і просторі. 11 сторінка
  7. II. Розміщення прийнятих замовлень в часі і просторі. 12 сторінка

У міру того як в надрах феодалізму поступово розвиваються товарно-грошові відносини і складаються зачатки капіталістичного виробництва, назріває потреба в новому баченні світу. Феодальні привілеї, станові кордону, як і численні бар'єри між феодальними королівствами і князівствами, виявляють свою несумісність з розвитком капіталістичної промисловості і торгівлі. Звільняючись від пут феодальних відносин, людина прагне до самоствердження, до усвідомлення самого себе, до більш вірному розумінню свого місця в світі.

З цим прагненням пов'язана нова епоха культури - епоха європейського Відродження або Ренесансу. Хоча філософи Ренесансу (ХIV - ХVII ст.) І вважали, що просто відроджують інтерес до античної філософії і науці, вони, часто того не відаючи, створювали новий світогляд. Для християнства і середньовіччя єдина творча сила - бог. Навіть людина, що володіє богоподобной душею, лише черв'як земний. Зароджується капіталізм розвивав ініціативу і активність особистості, і мислителі Відродження ставили в центрі світобудови людини, підкреслюючи, що саме людина є головною фігурою і вищим суддею всього розумного і доцільного. Звідси й інтерес до людської гідності, до свободи і розуму людини. Поступово звільняючись від авторитету середньовічної філософії, мислителі епохи Відродження створюють антропоцентристська (від грец. аntropos - Людина) світогляд, вітаючи і обгрунтовуючи гуманізм та індивідуалізм.

Найважливішою відмінною рисою світогляду епохи Відродження виявляється його орієнтація на мистецтво. Якщо середньовіччя можна назвати епохою релігійною, то Відродження - епохою художньо-естетичної. І якщо в центрі уваги античності була природа, космос, в середні віки - бог і пов'язана з ним ідея спасіння, то в епоху Відродження в центрі уваги опиняється людина.

В епоху Відродження, як ніколи раніше, зросла цінність окремої людини. Ні в античності, ні в середні віки не було такого пекучого інтересу до людини у всьому різноманітті його проявів. Вище всього в цю епоху ставиться своєрідність і унікальність кожного індивідуума. Витончений художній смак скрізь вміє розпізнати і оцінити це своєрідність. Оригінальність, несхожість на інших стає тут найважливішим ознакою великої особистості.

Саме епоха Відродження дала світові цілу плеяду видатних індивідуальностей, великих гуманістів, що володіють яскравим темпераментом, всебічної освіченістю, що виділялися серед інших своєю волею, цілеспрямованістю, величезною енергією. Але філософія Відродження була перехідним ступенем до філософії зрілого буржуазного суспільства. У ХVII -ХVIII ст. почався наступний період у розвитку філософії, який прийнято називати філософією Нового часу. У цей час внаслідок інтенсивного розвитку промисловості, мореплавання, торгівлі і великих географічних відкриттів потік інформації різко зріс, в результаті чого колосально розширився кругозір європейських вчених. Завдяки великим відкриттям М. Коперника (1473 - 1543), Г. Галілея (1564 - 1642) та І. Кеплера (1571 - 1635) виникає нове природознавство. Його відмінна риса - поєднання теорії, сформульованої на мові алгебри і геометрії, з заздалегідь запланованим спостереженням і експериментом. Швидко розвиваються нові галузі природознавства - механіка, фізика, хімія, експериментальна біологія. Чим більше накопичується складних наукових проблем, тим гостріше відчувається потреба у філософському аналізі знань - в загальній методології пізнання. Разом з тим нові знання докорінно змінюють наукову картину світу. Пізнання стає центральною проблемою філософії, а його ставлення до досліджуваних матеріальним предметам - стрижнем нових філософських напрямків. Цей період у розвитку філософії отримав назву гносеоцентрістского (від грец. gnosis - Знання, пізнання). Одне з таких напрямків раціоналізм (від лат. ratio- Розум) висуває на перший план логічні підстави науки. Головним джерелом знання вважаються ідеї, тобто думки і поняття, які нібито спочатку притаманні людині або є його вродженими здібностями. Але відповісти на питання, яким чином ці ідеї можуть дати істинне, правильне знання про навколишній світ, що гарантує істину, раціоналізм не може. Найбільш яскравими представниками раціоналізму в той час були Р. Декарт (1596 - 1650), Б. Спіноза (1632 - 1677), Г. Лейбніц (1646 - 1716) і ряд інших мислителів.

Інше філософський напрямок - емпіризм (від грец. empiria -досвід) стверджує, що всі знання виникають з досвіду і спостережень. При цьому залишається незрозумілим, як виникають наукові теорії, закони і поняття, які не можна отримати безпосередньо з досвіду і спостережень. Найбільш яскравими представниками цього напрямку були Ф. Бекон (1561 - 1626), Т. Гоббс (1588 -1679) і Д. Локк (1632 - 1704).

Усередині кожного з цих напрямків в явній або прихованій формі відбувається складна боротьба матеріалістичних і ідеалістичних поглядів. І раціоналізм, і емпіризм підходять односторонньо до процесу пізнання. Ідеалісти настійно підкреслюють активну роль мислення і явно недостатньо уваги приділяють процесам і явищам, що відбуваються в реальному світі. Матеріалісти того часу в свою чергу недооцінюють активний творчий характер людського мислення.

В останній третині ХVI - початку ХVII ст. відбуваються перші буржуазні революції (в Нідерландах, Англії), які поклали початок розвитку нового суспільного ладу - капіталізму. Розвиток нового буржуазного суспільства породжує зміни не тільки в економіці, політиці і соціальних відносинах, а й у свідомості людей. Це знаходить відображення і в розвитку філософії. Вже в епоху Відродження філософи приділяли велику увагу критиці середньовічної схоластики. Ця критика набуває ще більшого розмаху в ХVII - ХVIII ст.

Розвиток науки і суспільного життя виявляє обмеженість всіх колишніх філософських систем, їх світоглядних і методологічних установок. У міру розвитку капіталістичного способу виробництва все гостріше стають протиріччя між народжується капіталістичним ладом і пережитками феодалізму. Тому буржуазна філософія нового часу, відображаючи глибокі зміни і суперечності в самій суспільного життя, виступає з гострою критикою феодалізму. Це знайшло своє відображення насамперед у боротьбі матеріалістичних поглядів і ідеалістичних поглядів.

Передові мислителі ХVІІ - ХVІІІ ст., Спираючись на досягнення сучасної їм природознавства, ідеологічно готували революційні перетворення в суспільному житті і просунули філософську науку. Боротьба матеріалізму та ідеалізму в цей період набула ще більш гострого характеру, ніж в давнину. У ХVІІ - ХVІІІ ст. боротьба проти релігії як панівної ідеології изжившего себе феодального ладу відповідала самим насущним потребам прогресивного розвитку суспільства.

Уже в період ранніх буржуазних революцій в найбільш розвинених країнах Західної Європи було висунуто ряд матеріалістичних теорій, які розвинулися в боротьбі проти теології і схоластики. В кінці ХVI - початку ХVII ст. в Англії виникло сильне матеріалістичний напрямок, яке плідно розвивалося протягом ХVII і частково ХVIII століть. Англійська матеріалізм ХVII ст. представлений філософськими теоріями Ф. Бекона, Т. Гоббса і Д. Локка. Блискучим представником передової наукової думки у Франції в ХVII ст. був видатний дослідник природи, математик і філософ Р. Декарт. Почесне місце серед передових мислителів ХVII ст. належить голландському філософу Б. Спіноза. Матеріалістична думка епохи ранніх буржуазних революцій спиралася на досягнення природознавства. Однак в цей період з усіх областей наукових знань найкраще розвиваються такі дисципліни, як математика, механіка, фізика. Це відповідало потребам розвитку виробництва, але в той же час накладало свій відбиток на філософське осмислення світу. Так, зокрема, філософи того часу намагалися пояснити багато явищ в області біології з позицій механіки. Це зумовило специфічну форму матеріалізму того часу, а саме його механістичний характер.

Поряд з цим необхідно відзначити таку обставину. Найголовнішим придбанням природознавства ХVII - ХVIII ст. з'явилися експериментальний метод і метод аналізу. Застосування методу аналізу, використання експерименту зумовили великі відкриття природознавства того часу. Однак метод аналізу став поступово виявляти свою однобічність, обмеженість. Дослідження явищ природи чисто аналітично, без застосування синтезу породило у вчених звичку розглядати природні процеси і явища у відриві один від одного, поза їх загального зв'язку і взаємодії, тобто НЕ діалектично, а метафізично. Тому в природознавстві, а потім і в філософії став панувати метафізичний метод мислення.

В кінці ХVII - початку ХVIII ст., Після завершення циклу ранніх буржуазних революцій, в країнах Західної Європи піднялася хвиля релігійної реакції і ідеалізму. Одним з найбільш активних її представників був єпископ Д. Берклі (1685 - 1753). Але всі спроби Берклі та інших філософів-ідеалістів зупинити поширення матеріалістичних ідей виявилися безуспішними. У ХVIII ст. виступу матеріалізму проти релігії і ідеалізму придбали ще більш гострий характер. Основним центром боротьби в Західній Європі стала Франція.

Французький матеріалізм XVIII ст. був передовим світоглядом, ідеологічно підготували французьку буржуазну революцію. Найбільш яскравими його представниками були Ж. Мелье (1664 - 1729), Ж. О. Ламетрі (1709 - 1750), Д. Дідро (1713 - 1784), П. Гольбах (1723 - 1789), К. Гельвецій (1715 - 1771 ). Французькі матеріалісти XVIII ст. виступали з різкою критикою релігії, спираючись на міцний фундамент матеріалістичного розуміння природи.

XVIII ст. в історії людської цивілізації не випадково називають епохою Просвітництва. Наукове знання, колишнє раніше надбанням вузького кола людей, тепер поширюється вшир, виходячи за межі лабораторій і університетів. Впевненість у міці людського розуму, в його безмежних можливостях, у прогресі наук - в цьому полягала найважливіша риса поглядів передових філософів того часу. На прапорі просвітителів написано два головних гасла: "Наука і прогрес". В Англії філософія Просвітництва знайшла своє вираження в творчості Д. Локка, Д. Толанд (1670 - 1722). У Франції плеяда просвітителів була представлена ??Ф. М. Вольтером (1694 - 1778), Ж. Ж. Руссо (1612 - 1778), Д. Дідро, М. Д. Аламбером (1717 - 1783), П. Гольбахом, Ж. Ламетрі . У Німеччині носіями ідей Просвітництва стали І. Гердер (1744 - 1803), молодий І. Кант (1724 - 1804).



Попередня   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11   12   13   14   15   16   17   Наступна

П Р Е Д М О В А | Світогляд, його історичні типи, рівні та форми | Світ і людина, буття і свідомість | Роль і значення філософії, її основні функції | Філософія і наука | Тема 2. ІСТОРИЧНІ ТИПИ ФІЛОСОФІЇ | античної філософії | Вітчизняна філософська думка в XI - XIX ст .: основні етапи та особливості її розвитку | Формування та розвиток діалектико-матеріалістичної філософії | Зарубіжна філософія ХХ століття |

© um.co.ua - учбові матеріали та реферати