Головна

Історія розвитку спадкового права

  1. Amp; 6. Типологія історичного розвитку суспільства
  2. I РЕГІОНИ проривного розвитку
  3. I. Історія, поширеність ОА.
  4. I.2.1) Поняття права.
  5. I.2.3) Система римського права.
  6. I.3.1) Розвиток римського права в епоху Стародавнього Риму.
  7. I.3.2) Історичне сприйняття римського права.

У первіснообщинному ладі інститут спадкування тільки почав своє формування. При цьому він регулювався не нормами права, а звичаями і традиціями, що існували в племені.

У той період від батька до сина у спадок переходили знаряддя виробництва, які перебували у володінні або користуванні роду. Крім того, в спадкове майно входили кошти підтримки домашнього вогнища, прикраси, запаси продовольства. При цьому найбільш цінні предмети підлягали захороненню разом з померлим. Якщо вмирала жінка, то її майно надходило до де-


тям або сестрам, але не до братів. З метою укрупнення така не допускався вихід спадкового майна за межі роду.

Вирішальну роль у становленні інституту спадкування зіграло виникнення приватної власності в VII- V ст. до н.е. У V-IV ст. до н.е. перехід спадкового майна поступово переходить в порядку спадкування, а саме до спадкоємця переходить спадок в цілому як майна, так і боргів спадкодавця.

Норми спадкового права вперше були закріплені в Законах Хаммурапі. У них почали своє формування такі інститути, як спадкування за заповітом, інститут недостойних спадкоємців, розділ спадщини.

За Законами Хаммурапі після смерті батьків до спадкоємства призивалися тільки їхні сини, спадкове майно між якими ділилося порівну. Батько мав право повністю позбавити спадщини спадкоємця або збільшити частку спадкоємця за рахунок частки іншого спадкоємця. Дружини успадковували разом з синами. Якщо у спадкодавця були дочки, то при виході заміж спадкоємці повинні були забезпечити їх приданим. А якщо в сім'ї були одні дочки, то і вони могли призиватися до спадкоємства.

Найбільш повний розвиток спадкове право отримало в період рабовласницького ладу в Римській спадковому праві, де воно пройшло довгий шлях. Римське спадкове право можна розділити на три етапи.

1. Спадкове право стародавнього цивільного права. Основним документом були Закони XII таблиць, в яких закріплювалося спадкування за законом і спадкування за заповітом. Причому інститут спадкування за законом виникло раніше інституту спадкування за заповітом і вважався головною підставою спадкування.

Спочатку майно померлого незалежно від волі померлого залишалося в спільному користуванні роду (агнат-ської сім'ї). У Законах XII таблиць визначені три черги спадкоємців:

а) дружина померлого, його діти і особи, прирівняні до
 ним, ділили спадщину порівну;

б) мати, дід, бабуся померлого, а також повнорідні
 брати і сестри - ділили порівну; діти раніше померлих
 братів і сестер, також мали право на спадкування, але


успадковували тільки частку, яка належала б їх померлому батьку;

в) інші родичі.

2. Спадкування за преторського едикту.

Претор (суддя) створив особливий едикт для введення у володіння спадковим майном. Спочатку він давався особам, яких претор вважав ймовірними спадкоємцями по цивільному праву. Преторский едикт встановлював 4 черги спадкоємців:

а) діти померлого та особи, прирівняні до них;

б) спадкоємці за древньому цивільному праву;

в) кровні родичі спадкодавця аж до шес
 тієї ступеня споріднення;

г) чоловік спадкодавця.

3. Спадкування за імператорським законодавством
 Юстиніана.

Юстиніан спростив систему спадкування за законом, побудувавши її виключно на спорідненість без дискримінації за статевою ознакою. Стали відрізнятися спадні і висхідні родичі, неповнорідні брати і сестри. З'явилося поняття «відумерла спадщина».

Що стосується Росії, то перша згадка про спадковому праві міститься в Руській Правді (XI-XII ст.), В якому воно характеризувалося суто класовим підходом законодавця. Так, спадкоємцями бояр і дружинників могли бути не тільки сини, а й дочки, у смердів ж при відсутності синів майно вважалося відумерлою і надходило у власність князя. Спадкування за заповітом мало місце, але складалося в усній формі.

В XIV-XV ст. спадкові відносини регулювалися Псковської Судно грамотою, в XV в. - Новгородської Судно грамотою, Судебник 1497 і Судебник 1589 р

У Судебнике 1497 г. став простежуватися поступове зростання з розширення кола спадкоємців, а також прав спадкодавця.

У 1714м Петром I був прийнятий Указ «Про порядок спадкування в рухомих і нерухомого майна». Указом була встановлена ??система майорату. Спадкодавець мав право заповідати нерухоме майно тільки одному синові, інші діти успадковували тільки рухоме майно. При відсутності синів успадковували дочки.


У 1731 р закон майорату був скасований імператрицею Ганною Іванівна, указом якої було встановлено, що до спадкування можуть призиватися всі сини померлого, а до складу спадщини входило як рухоме, так і нерухоме майно.

У 1833 р основним джерелом спадкового права була чл томи 5 Зводу законів Російської імперії. Спадкове майно не розглядалося як єдине ціле, а поділялося на дві самостійні спадкові маси: родове майно переходило тільки до спадкоємців за законом, а решту майна наследовалось в загальному порядку.

Істотні зміни в області успадкування відбулися в радянському періоді.

У 1917 був прийнятий Декрет «Про землю», яким скасовувалася поміщицька власність, крім того, 27 квітня 1918 був виданий Декрет «Про скасування спадкування», за яким майно померлого визнавалося трудової власністю і не перевищує 10 тис. Рублів надходило в управління та розпорядження чоловіка, прямих родичів померлого.

22 травня 1922 Декретом «Про основні майнові права, визнаних РРФСР, що охороняються її законами і захищаються судами РРФСР» був знову введений інститут спадкового права. Право спадкування за заповітом і законом стало належати подружжю і прямим низхідним нащадкам в межах спільної власності спадщини 10 тис. Золотих рублів.

Подальший розвиток спадкове право отримало в Цивільному кодексі РРФСР 1922 року. Спадкоємцями могли бути: чоловік, прямі низхідні родичі, непрацездатні та незаможні особи, що знаходилися на утриманні померлого не менше одного року після його смерті. Заборонялося заповідати майно стороннім особам.

У 1926 р скасовувався граничний розмір спадку.

У 1928 р з'явився інститут обов'язкової частки в спадщині.

У 1945 р Указом Президії Верховної Ради СРСР «Про спадкоємців за законом і заповітом» була вперше встановлена ??черговість закликання до спадкоємства.

Указом було встановлено три черги спадкоємців:

1) діти, чоловік і непрацездатні батьки, інші непрацездатні особи, що перебували на утриманні не менше 1 року;


2) працездатні батьки;

3) брати і сестри спадкодавця.

Після 1991 року з розпадом СРСР утворився цілий ряд проблем, пов'язаних з успадкуванням. В даний час відносини, пов'язані зі спадкуванням, регулюються розділом VI Цивільного кодексу Республіки Білорусь.



Попередня   1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11   12   13   14   15   16   Наступна

ВСТУП | Поняття, сутність і значення спадкового права | Поняття і підстави спадкування | Час і місце відкриття спадщини | склад спадщини | Спадкоємці. негідні спадкоємці | відумерла спадщина | Спадкування за заповітом | заповіт | Скасування і зміна заповіту |

© 2016-2022  um.co.ua - учбові матеріали та реферати