На головну

I.3.2) Історичне сприйняття римського права.

  1. I.2.1) Поняття права.
  2. I.2.3) Система римського права.
  3. I.3.1) Розвиток римського права в епоху Стародавнього Риму.
  4. I.4. Джерела римського права
  5. I.5.1) Передумови загальної кодифікації права.
  6. II.3.2) Класифікація законів.

Падіння Західної Римської імперії, власне традиційного Римської держави, в V ст. н. е. (476 м) завершило першу епоху історії римського права. Подальша історична життя римського права в умовах інших державно-політичних установ, іншої культури та інших в цілому соціальних умов харчувалася власними історичними коренями. У головному ця історична життя зводиться до прямого продовження традиції римського права, до рецепції його і входженню в іншу юридичну практику, до наукового, нарешті, освоєння філософії і догми римського права. Ці три явища і складають зміст другої епохи в історії римського права, що починається з правової традиції Візантії і триваючої в даному разі по теперішній час.

Правова культура візантійської імперії, Колишньої з IV ст. н. е. відокремленою частиною Римської, а в V - XV ст. єдиним історичним продовжувачем традицій римської державності, дала, по суті, другу історичну життя римським правом. Ця традиція багато змінила в змісті і системі класичного римського права, але вже з урахуванням таких змін римське право лягло в основу правових систем багатьох народів пізнішої епохи. Для загальної історії римської правової культури найважливішими можна виділити наступні підсумки візантійської традиції. (1) У візантійський час римське право знайшло найповнішу (і чи не класичну за своїми принципами в усій світовій правовій історії) кодифікацію - т.зв. Звід Юстиніана; крім змістовного і формального її значення для інститутів права ця кодифікація здобула особливу політико-правову роль - виражений в ній, затверджений державною владою Закон став якщо й не єдиним на подальше, то безумовно пріоритетним джерелом права. Розриваючи з віковою традицією, за римської юриспруденцією збереглася відтепер роль тільки перекладача права, але не рівнозначна правотворца. (2) Знову кодифіковане римське право візантійського зразка - особливо Кодекс Юстиніана і його Новели (див. §1.5) - стали основою для формування цілої нової галузі правової культури - церковного православного права з особливою традицією правових пам'ятників (т.зв. Номоканони), особливими сферами регулювання, особливими інститутами - продовжує жити, в зміненому, оновленому, деформованому вигляді, з звуженою в умовах іншого часу юрисдикцією і донині. (3) В умовах візантійської традиції римське право об'єктивно було «приречене» на побутування в інших соціальних зв'язках - у феодальному суспільстві з найпотужнішим державним господарством і в установах бюрократичної державності ідеократичні-тоталітарного ухилу. Відтворюючись в нормах нових правових кодексів - Еклоги, Прохирона, землеробського закону і ін., - Римське право пристосовувати до регулювання якісно нових відносин, і цим розширювало своє догматичне зміст. (4) Особливому зміни піддавалося в візантійський час утримання римського публічного права - воно включало інституалізацію сильної монархічної влади і тим самим сформувало основи догматичної конструкції державного абсолютизму взагалі. (5) Нарешті, в візантійський час в рамках традиції римського права були створені пам'ятники права - кодекси (т.зв. Шестікніжія Арменопуло, 1345 г.), які служили прямим джерелом для юридичної практики у інших народів аж до початку XX ст. (Наприклад, в Бессарабії).

Історія римського права в Західній Європі, Починаючи від епохи Середньовіччя, представляє переважно приклад його запозичення в інтересах пристосування до власної юридичної культури і практиці.

Після падіння Західної Римської імперії і розбиваючи її на окремі держави, після утворення численних і нетривких варварських держав в Європі римське право втратило там значення офіційно-канонічного зразка. Багато народів нових держав керувалися тим що формуються власним т.зв. родовим правом і власними законами і кодексами. У несистематичний вигляді, без загальнообов'язкового застосування римське право протягом другої половини I тисячоліття збереглося в праві королівства Бургундія, Вестготского королівства, в державі Франків, в Іспанії. Тут, на основі т.зв. Кодексу Феодосія (див. 1.5.1.) Були створені оновлені систематизації: Римський закон, Збори новел Феодосія, Едикт Теодоріха (всі - V ст.). Ці систематизації доповнювали імператорська законодавство головним чином уривками з робіт юристів. Найвідомішим став Римо-вестготский закон, або скорочення Аларіха (Бревіарій) (506 м). Однак з твердженням королівського законодавства у варварів значення римського права скоротилася; подекуди до VIII ст. його було заборонено застосовувати.

З початком культурного загального підйому в Західній Європі на рубежі XI - XII ст. відбувається і відродження римського права, сприйняття старих класичних, знову виявляються і вводяться в юридичний і культурний ужиток пам'ятників в якості безумовних зразків правової догматики і вирішення правових колізій, починається власне рецепція римського права (від receptio - схоплюю, усвояемое).

Відродження римського права в Західній Європі в якості самостійної галузі правової культури і практики пов'язано з ім'ям знаменитого правознавця, який працював в найстарішому європейському Болонському університеті, Ирнерия (Близько 1050 - 1130 рр.) І заснованої ним т.зв. болонської школи. За формальної методі освоєння римського правового спадщини школа Ирнерия отримала також назву глоссаторов. Болонська школа зайнялася практичним вивченням і освоєнням Зводу Юстиніана і принципів римського права в інтересах сучасної практики, її методи характеризувалися ретельним вивченням джерел, вільне тлумачення норм класичного права поступово поступилося місцем твердому слідування текстів, а новації свого розуміння і доповнення догматичного тлумачення відбивалися в примітках-глоссах до рукописів класичних юридичних текстів (звідки і назва школи).

Продовжувачами науково-практичної рецепції римського права в XIII - XIV ст. стали західноєвропейські юристи, що об'єднуються зазвичай під загальною назвою коментаторів або постглоссаторов. Основи нового етапу рецепції були декларовані іспанським філософом і правознавцем Раймунд Луллій (1235 - 1315 рр.); найбільш знаменитими юристами нової плеяди стали італійці Бартолус (1314- 1357 рр.) І Бальді (1327 - 1400 рр.).

У студіях школи коментаторів характерним стало прагнення сформувати єдиний логічний порядок правової системи і виходячи з нього збудувати догматичне зміст усіх інститутів. Вони прагнули відтворити в більшій мірі не класичні норми римського права, а його дух, тим самим створювали догматичні конструкції, засновані на класичному праві, але прямо йому не відомі - наприклад, узагальнене поняття власності. Другою особливістю нової школи було підпорядкування римського права вимогам природного (jus naturale): «позитивне право має зводитися до праву природному і з ним узгоджуватися». Відкриваючи дорогу новому в юридичній практиці свого часу, це друге прагнення істотно деформувало принципи власне римського права.

Заново сформована таким чином нове римське право стало до XVI в. провідним елементом юридичної науки і практики в Італії, Франції, особливо в Німеччині, Іспанії. Це нове життя відродженого права стала позначатися як usus modernus Pandectarum. Судам, як, наприклад, в Німеччині, прямо пропонувалося першочергово застосовувати не власне національне, а пандектне римське право; і тільки укази імператорів якось конкурували в своєму значенні з римським правом. Причому новому «застосування» підлягало римське право в тому саме вигляді, який був створений працями глоссаторов і коментаторів, що ними було «викинуто» за старовиною, то і не розглядалося як норми права. Поряд з цим практичним застосуванням починався з культурою Відродження взагалі особлива увага до античної спадщини поклало початок і історичному - юридичній і філологічному - вивчення римського права. Вчені-правознавці зайнялися вивченням першоджерел римського права, їх виданням, тлумаченням в науковому сенсі, очищаючи від пізніших нашарувань і віддаючи вже першість саме класичним праву. Найвідомішими з цього нової течії стали французькі правознавці Ж. Куяцій (1522 - 1590 рр.) І Д. Готофред (1549 - 1622 рр.), Які представили Звід Юстиніана в тому вигляді, в якому він відомий і в сучасній науці, а також німецький філософ і правознавець І. Г. Гейнекцій (1681 - 1741 рр.), Праці якого включили догматику римського права в філософсько-правову культуру нового часу.

З XVIII століття починається вже період чисто наукового освоєння римського права в рамках так званої історичної школи права, Засновниками якої були німецькі вчені Г. Гуго (1764 - 1844 рр.) І Ф. К. Савіньї (1779- 1861 рр.). Згідно з вимогами нової школи, справжня система права взагалі може бути побудована тільки на основі римського, а єдино правильне розуміння головних інститутів права дає римська правова культура. Однак в працях цієї школи догма римського права була такою, якою вона не була ні в класичне час, ні в пізнішу епоху рецепції, а представляла суб'єктивні історико-логічні конструкції, корисні в філософсько-правовому відношенні, але мало пов'язані з власне римським правом. Разом з тим гасло школи «назад до джерел» заклав справді наукового вивчення історії та догматики римського права, з цього часу став важливою обов'язковою частиною правознавства в цілому. Завдяки тому преувеличенному значенням, яке надавала в XVII - XIX ст. юридична наука і практика цінностям римського права, правотворчість Нового часу зазнало безпосередній вплив римської правової системи і догматики: в традиціях «нового застосування» були створені такі відомі і класичні для нової епохи кодекси, як Французький цивільний кодекс 1804, Загальне цивільне укладення 1811 р . і Німецьке цивільне укладення 1896 г. Крім цього, на основі переважно римського права оформилася висхідна ще до XIV в. ціла нова правова система міжнародного приватного права, перші спроби кодифікації якого прямо представили римське право як інтернаціонально прийнятне і реалізоване.

 



Попередня   4   5   6   7   8   9   10   11   12   13   14   15   16   17   18   19   Наступна

Римське ПРАВО 1 сторінка | Римське ПРАВО 2 сторінка | Римське ПРАВО 3 сторінка | Римське ПРАВО 4 сторінка | Омельченко О. А. | I.1. Римське право у сучасній правовій культурі | I.2.1) Поняття права. | I.2.2) Класифікація юридичних норм. | I.2.3) Система римського права. | I.4.1) Звичайне право. |

© um.co.ua - учбові матеріали та реферати