загрузка...
загрузка...
На головну

ВИРОБНИЧА ШКІДЛИВІСТЬ, МЕТОДИ ЗАХИСТУ ЛЮДЕЙ ВІД її НЕГАТИВНОГО ВПЛИВУ

  1. Amp;4 Необходимость и сознательная деятельность людей
  2. I. МЕТОДИЧЕСКИЕ РЕКОМЕНДАЦИИ
  3. I. МЕТОДИЧЕСКИЕ РЕКОМЕНДАЦИИ
  4. I. МЕТОДИЧЕСКИЕ РЕКОМЕНДАЦИИ
  5. I. МЕТОДИЧЕСКИЕ РЕКОМЕНДАЦИИ
  6. I. МЕТОДИЧЕСКИЕ РЕКОМЕНДАЦИИ
  7. I. МЕТОДИЧЕСКИЕ РЕКОМЕНДАЦИИ

3.1. Небезпечні та шкідливі виробничі фактори

Небезпечні і шкідливі виробничі фактори можуть бути класифіковані за низкою ознак. Основною ознакою є характер взаємодії з людиною. Зазначені фактори з точки зору дії на людину поділяються на активні, пасивно-активні і пасивні.

До активних факторів належать фактори, шо містять в собі енер- гетичний ресурс. За видом енергії ця група факторів поділяється на такі підгрупи:

> механічні фактори, що характеризуються кінетичною та потенційною енергією і механічним впливом на людину;

> термічні фактори, що характеризуються тепловою енергією та аномальною температурою;

> електричні фактори;

> електромагнітні фактори;

> хімічні фактори;

> біологічні фактори.

До пасивно-активних належать фактори, які активізуються за рахунок енергії, носієм котрої є людина (гострі нерухомі елементи, нерівні або з малим тертям поверхні, по яких пересувається людина та машина в процесі діяльності, ухили та підйоми).

До пасивних належать фактори, що діють опосередковано, побіжно (корозія, накип, недостатня міцність конструкцій, підвищене навантаження на обладнання). Проявами цих факторів є руйнування, вибухи та інші види аварій.

За можливим характером впливу на людину фактори поділяються на прості (електричний струм, підвищена забрудненість повітря тощо) та на похідні, які викликаються взаємодією простих факторів (вибухи, пожежі).

За наслідками розрізняють фактори, котрі викликають втому людини (нервово-психічне та фізичне перевантаження), захворювання (загальні та професійні), травматизм, аварії, пожежі.

За збитком розрізняють фактори, котрі завдають соціальний збиток (погіршують здоров'я, знижують тривалість життя, перешкоджають гармонійному розвитку особи тощо) та економічний збиток (зниження продуктивності праці, невиходи на роботу, оплата листків тимчасової непрацездатності).

Носіями небезпечних та шкідливих факторів є предмети праці, засоби виробництва, продукти праці, енергія, природно-кліматичне середовище, флора, фауна, люди, навколишнє середовище.

УВАГА! Небезпечні та шкідливі фактори характеризуються потенціалом, якістю, часом існування або дії на людину, ймовірністю появи, розмірами зони дії.

Потенціалом визначається виробничий фактор з кількісного боку. Наприклад, рівень шуму, сила електричного струму, концентрація газів у повітрі, дисперсність пилу. Якість фактора відбиває його специфічні особливості, які впливають на організм людини. Це, наприклад, частотний спектр шуму, дисперсність пилу, рід електричного струму. Простір, де постійно діють або періодично

виникають небезпечні й шкідливі фактори, які можуть діяти на людину, називають небезпечною зоною.

Небезпечні зони можуть бути постійними або тимчасовими. Вони характеризуються геометричними розмірами, а змінні зони - ще і ймовірністю виникнення. Небезпечні зони можуть бути локальними і розгорнутими. Локальною називається зона, розміри якої сумірні з розмірами людини. Розгорнутою називається зона, що суттєво перевищує розміри людини.

Важливим поняттям в охороні праці є поняття про небезпечну ситуацію. Умови, за яких складається можливість дії на людину шкідливих і небезпечних факторів, визначають небезпечну ситуацію (небезпечний момент). Небезпечна ситуація пов'язана з просторовим і часовим суміщенням людини і небезпечної зони. Для характеристики небезпечних моментів і небезпечних ситуацій вводяться часовий та імовірнісний параметри.

Часовий параметр - це можливий або фактичний час існування небезпечної ситуації.

На виникнення нещасних випадків, крім наявності на робочому місці небезпечних або шкідливих факторів, впливає можливість виникнення екстремальної небезпечної ситуації, пов'язаної з порушенням ритму праці. Більшість нещасних випадків виникає не за стабільного виробничого процесу, а за порушень нормального ритму праці. Ступінь фізіологічних і психологічних змін у людини в екстремальній ситуації залежить від зовнішніх умов, характеру небезпечного фактора, нервово-психологічного й емоційного стану робітника.

Екстремальна дія - раптова шкідлива дія техногенних факторів, які загрожують життю і здоров 'ю працівників.

Небезпечні і шкідливі виробничі фактори на підприємствах виникають за порушення вимог охорони праці у виробничих приміщеннях. Наприклад, у приміщеннях АТС, телеграфів утворюється інтенсивний шум, котрий негативно впливає на органи слуху, на нервову систему, викликає головний біль, запаморочення та безсон

ня, змінює кров'яний тиск, знижує працездатність та збільшує кількість помилок під час роботи. Шум послаблює увагу та може стати причиною виробничого травматизму.

Травми на виробництві виникають за несправності огороджень рухомих частин обладнання, систем блокування, сигналізації, порушення правил і норм охорони праці.

Фізичні навантаження пов'язані з відсутністю механізації та автоматизації технологічних процесів і з виконанням робіт вручну.

Нервово-психічні навантаження спричинює переробка великої кількості інформації, і стосуються вони операторів пультів управління за порушення режиму праці й відпочинку. Перелічені шкідливі фактори можуть викликати у працюючих такі професійні хвороби, як пилові бронхіти, пневмоконіози, вібраційну хворобу, захворювання нервової системи та ін. Крім того, несприятливе виробниче середовище може впливати на здоров'я майбутніх поколінь людей.

Оздоровчі заходи повинні бути спрямовані на боротьбу з підвищеною запиленістю і загазованістю повітря, вібрацією, шумом, на нормалізацію мікрокиімату і фізичних навантажень, усунення інших небезпечних і шкідливих виробничих факторів.

3.2. Мікроклімат виробничого середовища

Під час виконання трудових обов'язків на людський організм, на інтенсивність витрат енергії впливають не лише зміст і характер праці та її інтенсивність, а й навколишнє повітряне середовище, зокрема параметри мікроклімату (метеорологічних умов).

Мікрокліматом називають стан повітря в робочій зоні або в зоні обслуговування та на постійних робочих місцях.

температура повітря;

відносна вологість повітря, %;

рухливість повітря, м/с;

теплове випромінювання, Вт/м3.

Всі ці параметри нормуються залежно:

* від теплових характеристик виробничого приміщення;

* від категорії робіт за важкістю; періоду року (холодний, теплий).

Розрізняють оптимальні (комфортні) і допустимі мікрокліматичні умови (табл. 3.1).

Таблиця 3.1

Оптимальні та допустимі норми температури, відносної вологості та швидкості руху повітря в робочій зоні виробничих приміщень

Таблиця 3.1А

    Температура, °С
      допустима
Період року Категорія оптимальна верхня межа нижня межа
робіт на робочих місцях
    постійних непостійних постійних непостійних
Холодний Легка -1 а 22-24
  Легка -1б 21-23
  Середньої важкості - Па 18-20
  Середньої важкості-ІІо 17-19
  Важка - III 16-18
Теплий Легка -Іа 23-25
  Легка -Іб 22-24
  Середньої важкості-ІІо 21-23
  Середньої важкості - IIб 20-22
  Важка - III 18-20

Таблиця 3.1Б

Період року Категорія робіт Відносна пологість, % Швидкість руху повітря, м/с
оптимальна допустима на робочих місцях постійних і непостійних, не більше ніж оптимал ь-на, не більше ніж допустима на робочих місцях постійних і непостійних
Холодний Легка - Іа 40-60 0,1 не більше ніж од
Легка -16 40-60 од не більше ніж 0,2
Середньої важкості- ІІа 40-60. 0,2 не більше ніж 0,3
Середньої важкості -П 40-60 0,2 не більше ніж 0,4
Важка -III 40-60 0,3 не більше ніж 0,5
Теплий Легка -Іа 40-60 55 (28 °С) 0.1 0,1-0,2
Легка -Іб 40-60 60 (27 °С) 0.2 0.1-0,3
Середньої важкості - На 40-60 65 (26 °С) 0,3 0,2-0.4
Середньої важкості - 116 40-60 70(25 °С) 0,3 0.2-0,5
Важка - III 40-60 75(24 °С) 0,4 0,2-0,6

Оптимальні мікроюііматичні умови - умови, які за тривалого і систематичного впливу на людину забезпечують найвищу працездатність і хороше самопочуття.

Допустимі мікрокліматичні умови - умови, які за тривалого і систематичного впливу на людину можуть викликати напружену роботу механізму терморегуляції, що не виходять за

межі фізіологічних можливостей організму людини, а також не призводять до дискомфорт ного відчуття.

Температура повітря визначає характер теплообміну тіла людини з оточуючим середовищем. Здатність людського організму підтримувати постійну температуру в межах +36,7°С зумовлена його терморегулятивною діяльністю.

За температури навколишнього повітря понад +38°С з'являється загальна втома, знижується продуктивність праці, погіршується розумова діяльність, послаблюється опір організму до захворювань. Під час виконання важкої фізичної роботи у приміщенні з температурою понад + 30°С людина протягом зміни втрачає 10-12 літрів вологи, що становить 10 % маси тіла людини і є небезпечним, оскільки з потом виділяються вітаміни, настає дегідратація - зневоднення. Плазма крові втрачає здатність утримувати воду. Тому рекомендують пити підсолену воду.

За зниженої температури звужуються судини м'язів та шкіри. Шкіра втрачає чутливість, біліють пальці, виникають судинні розлади капілярів та дрібних артерій, виникає припухлість, шкіра синіє та свербить. Зниження температури тіла до +35°С викликає больові відчуття, за температури +27°С настає втрата свідомості, за температури охолодженого тіла нижче +27°С настає смерть.

Порушення теплового балансу призводить до підвищення температури тіла, а у важких випадках може настати тепловий удар. Існують нормовані оптимальні та допустимі норми температури, відносної вологості та швидкості руху повітря, встановлені залежно від категорії важкості робіт, періоду року.

Холодним періодом року вважається період, коли середньодобова температура на відкритому повітрі нижча за +10°С.

Теплим періодом року вважається період, коли середньодобова температура зовні приміщення становить + 10°С і вище.

Для визначення температури у виробничих приміщеннях використовуються звичайні ртутні і спиртові термометри, термопари або термоанемометри. Найчастіше температуру повітря в робочій зоні визначають за сухим термометром психрометра (рис. 3.1). Для

більш точного визначення фактичної температури повітря в приміщенні, де є значні джерела променистого тепла, використовують подвійний термометр. Один з них має загорнений термоба- лон, реагує на променисте тепло і мало реагує на конвективне. А другий містить посріблений термобалон, віддзеркалює променисте тепло і реагує на конвективне.

Рис. 3.1. Психрометри: а - стаціонарний: б - аспіраційний: 1,2 - сухий і мокрий термометри; З - резервуар з водою: 4 - трубки для

просмоктуваного повітря: 5-вентилятор з пружним заведенням

Фактична температура повітря і за допомогою подвійного термометра розраховується за формулою:

С, (3.1)

де: / - покази термометра з коефіцієнтним термобалоном, °С; іг - покази термометра з загорненим термобалоном, °С; К - константа приладу (наводиться в паспорті або в інструкції до приладу).

Відносна вологість повітря впливає на теплообмін організму, визначає теплові відчуття людини. У повітрі завжди є водяна пара, і чим виший ступінь насичення повітря вологою, тим менше її може випаруватися з поверхні тіла. Випаровування вологи практично не відбувається за відносної вологості понад 80%. Висока відносна вологість за низьких температур погано впливає на терморегуляцію організму, може викли

кати його переохолодження. Оптимальна відносна вологість - ЗО - 60% за температури 18 - 20°С.

Відносна вологість - це відношення абсолютної вологості до максимальної за певної температури.

Максимальна вологість - гранична кількість водяної пари, що насичує повітря за певної температури.

Абсолютна вологість - кількість водяної пари, що знаходиться в 1 м ' повітря, виражена в грамах.

Чим вища температура, тим нижча максимальна вологість.

Відносна вологість вимірюється психрометрами Августа, Асма- на, гігрометрами, гігрографами.

Психрометр Августа складається з сухого та вологого термометрів. Знаючи різницю температур сухого та вологого термометрів, за психрометричними таблицями визначають відносну вологість.

Швидкість руху повітря - один з факторів, що характеризує мікроклімат виробничих приміщень. Щоб уникнути протягів, швидкість руху повітря повинна бути в таких межах: 0,1 - 0,5 м/с при загальній вентиляції; 0,7 - 2,0 м/с - за місцевої вентиляції.

Швидкість руху повітря вимірюється анемометрами крильчастими СО -3 для вимірювання швидкості руху повітря в межах 0,2 - 10 м/с та чашковим анемометром МВ -13 - за швидкості руху повітря 1 - 20 м/с (рис. 3.2).

Рис. 3.2. Анемометри: а - чашковий; б - крильчастий: 1 - крильчатка; 2 - перемикач пуску та зупинки

Сюїад повітря. У складі атмосферного повітря міститься 78% азоту, 21% кисню, 0,03% вуглекислого газу, вуглецю, озону тощо. В закритому приміщенні склад повітря змінюється в той чи інший бік.

Коли в приміщенні є не більше 9% кисню (за нормального барометричного тиску), то може настати смерть внаслідок аноксемії' - кисневого голодування тканин організму.

За 83% азоту відчувається задуха, а за 93% настає смерть від нестачі кисню (зростання вмісту азоту означає зменшення вмісту кисню).

Допустима норма вуглекислого газу в приміщенні - 0,1 - 0,2%, на робочих місцях - до 0,5%.

За вмісту кисню в повітрі робочої зони від 19,5 до 20% забезпечується нормальне самопочуття людського організму. Заходи щодо забезпечення нормального мікроклімату в робочих приміщеннях:

♦ опалення,

♦ вентшіяція,

♦ кондиціонування повітря, теплоізоляція поверхонь обладнання.

В робочих зонах з підвищеною температурою повітря або в гарячих реактивних зонах обладнання використовують засоби від інфрачервоних випромінювань - каски, спеціальні рукавички, термозахисний одяг, ізолюючі апарати органів дихання тощо.

3.3. Забруднення повітря виробничих приміщень

Для забезпечення ефективної трудової діяльності необхідно забезпечувати нормальні метеорологічні умови та необхідну чистоту повітря. Внаслідок виробничої діяльності у повітряне середовище можуть надходити різні шкідливі речовини. Шкідливі речовини, контактуючи з організмом людини, за порушення вимог безпеки, можуть викликати виробничі травми, професійні захворювання

або відхилення стану здоров'я, котрі виявляються сучасними методами в процесі роботи.

Всі шкідливі речовини за характером впливу на людину можна розділити на дві групи: токсичні та нетоксичні.

Токсичні речовини взаємодіють з організмом людини, викликаючи різноманітні відхилення стану здоров'я.

Нетоксичні речовини переважно чинять подразнювальну дію на слизові оболонки дихальних шляхів, очей та на шкіру працівників.

За фізіологічною дією на людину токсичні речовини поділяються на 4 групи:

® подразнювальні, котрі діють на дихальні шляхи та слизову оболонку очей;

® задушливі, котрі порушують процес засвоєння кисню тканинами організму людини;

■■і соматичні отрути, котрі викликають порушення діяльності всього організму або його окремих систем;

© речовини, котрі чинять наркотичну дію.

УВАГА! Дія шкідливих речовин на виробництві нерідко ускладнюється різними супутніми факторами зовнішнього середовища (високою температурою повітря, шумом, вібрацією тощо).

Найбільш поширені шкідливі речовини повітряного середовища на підприємствах - пил та різного походження тонкодисперсні

аерозолі.

Запиленість виробничих приміщень - один з найшкідливіших факторів виробничого середовища. Пил викликає захворювання, є причиною підвищеної пожежо- та вибухонебезпеки виробництва, підвищує електронебезпеку виробничого процесу.

Причина пилоутворення:

Р. М. Івах, Я. І. Бсдрій, Б. О. Білінський, М. М.Козяр. ОСНОВИ ОХОРОНИ ПРАЦІ

> недосконалість технологічного процесу, обладнання;

> недостатня герметизація обладнання;

> порушення термінів проведення планово-попереджувальних ремонтів;

> порушення технологічних режимів, неякісне прибирання приміщень.

Пій, що віїьно знаходиться в повітрі, називається аерозолем, а пил, що осів на елементи будівельних конструкцій, виробничого обладнання тощо - аерогелем.

Пил буває органічного та неорганічного походження.

Свинцевий пил викликає зміни в нервовій системі, крові, дихальних шляхах. Нетоксичний пил подразнює шкіру, очі, вуха, ясна, а потрапляючи в альвеоли легень - викликає пневмоконікоз тошо. За роботи в атмосфері, котра містить пилдіоксиду кремнію, у працівників виникає одна з важких форм пневмоконікозу - силікоз. Шкідливість та токсичність пилу залежить:

* від його кількості, що вдихається;

* від ступеня дисперсності;

* форми пилинок;

* від хімічного складу.

За ступенем впливу на організм шкідливі речовини поділяються на 4 класи небезпеки:

® 1-й - надзвичайно небезпечні:

® 2-й - високонебезпечні;

® 3-й - помірно небезпечні;

® 4-й - малонебезпечні.

В табл. 3.2 наведені класи небезпеки залежно від показників і норми шкідливих речовин в повітрі робочої зони.

Гранично допустимою концентрацією (ГДК) шкідливої речовини у повітрі робочої зони виробничого приміщення вважається така концентрація, вплив якої на людину в разі її щоденної регламентованої тривалості не призводить до зниження працездатності чи захворювання в період трудової діяльності та у наступний період життя, а також не чинить негативного впливу на здоров'я нащадків.

Таблиця 3.2

Класи небезпеки шкідливих речовин

№ п/п Показник Норма для шкідливих речовин
Гранично допустима концентрація (ГДК) шкідливої речовини в повітрі робочої зони, мг/м3 менше 0,1 0,1 1,0 1,1 - 10,0 більше 10,0
Середня смертельна доза при введенні у шлунок, мг/кг менше 15 15-150 151-5000 більше 5000
Середня смертельна доза при нанесенні на шкіру, мг/кг менше 100 100-500 501-2500 більше 2500
Середня смертельна концентрація в повітрі, мг/м менше 500 500-5000 5001- 50000 більше 50000

Щодо речовин, які досить часто потрапляють у повітря робочої зони виробничих приміщень, то для них встановлені допустимі концентрації. Так, наприклад, для окису вуглецю допустимою середньоденною нормою є:

® тривалості роботи до 1 години - 50 мг/м';

@ за тривалості роботи протягом ЗО хвилин - 100 мг/м ';

® за тривалості роботи не б 'їльше 5 хвилин - 200 мг/м3.

Вміст шкідливих речовин в повітрі не повинен перевищувати гранично допустимих концентрацій (ГДК), котрі оцінюються в

міліграмах на метр кубічний. За вмісту в повітрі робочої зони кількох речовин односпрямованоїдіїдля забезпечення безпеки роботи слід дотримуватися наступної умови:

ГДК\ ГДК2 ГДКп '

де: С, С2 С3... Сп - концентрації відповідних шкідливих речовин в повітрі, мг/м3; ГДКГ ГДК2... ГДКп - граничнодопустимі концентрації відповідних шкідливих речовин, мг/м3.

До шкідливих речовин односпрямованої дії належать шкідливі речовини, котрі близькі за хімічною будовою та характером впливу на організм людини.

Це, зокрема, вуглець, оксид азоту, сірчаний газ, сірчаний водень та інші вуглеводневі сполуки.

Вміст шкідливих речовин в повітрі, котре надходить у виробничі приміщення, не повинен перевищувати 0,3 ГДК, встановлених для робочої зони виробничих приміщень. Викиди в атмосферу повітря, котре містить шкідливі речовини, слід передбачати та обґрунтовувати таким чином, щоб концентрації їх не перевищували норм, вказаних в ГОСТ 12.1.005-88 иССБТ. Воздух рабочей зоньї. Общие санитарно-гигиенические требования". Допустимий вміст пилу в повітрі, котре викидається в атмосферу, варто визначати за формулами:

♦ при витраті повітря, що викидається в атмосферу більше 15 тис. м'/год С1 - 100'К;

- при об'ємі повітря, що викидається в атмосферу 15 тис. м '/год і менше С2 = ( 160 - 4а) К,

де СІ та С, - допустимий вміст пилу в повітрі; а - витрата повітря тис. м'/год; К - коефіцієнт, котрий приймається залежно від гранично допустимої концентрації пилу в повітрі робочої зони.

Значення К, залежно від гранично допустимої концентрації пилу в повітрі виробничих приміщень, варто приймати рівним 0,3 за ГДК пилу 2 мг/л*? та менше; 0,6 за ГДК від 2 до 4 мг/м3; 0,8 за ГДК від 4 до 6 мг/м та 1 за ГДК 6 мг/м'та більше.

Для визначення кіл ькості пилу в повітрі виробничих приміщень існує ваговий метод (за допомогою аспіратора для відбору проб повітря), суть якого - у протягуванні через фільтр певного об'єму досліджуваного повітря. Потім зважують фільтр на аналітичних вагах і визначають запиленість за формулою з подальшим порівнянням фактичної запиленості з допустимою.

Під час використання вимірювача концентрації пилу ВКП-1 визначення запиленості здійснюється за шкалою і тарувальним графіком.

Принцип дії приладу полягає в електризації аерозольних пилових частинок в полі від'ємного електричного коронного розряду та в подальшому вимірюванні електричного заряду, що накопичується на стінках вимірювальної камери, і пропорційному вмісту пилу в повітрі.

Особливості газового та парового забруднення повітря:

> гази та пара змішуються з повітрям на молекулярному рівні і видалити їх з повітря механічним способом досить важко;

> розповсюджуються разом з повітрям та на великі відстані і можуть забруднювати зони приміщень, що не контролюються як виробничі, призвести до неочікуваного отруєння працівників;

> не визначаються візуально і в багатьох випадках не мають запаху;

> деякі досить поширені у виробничому процесі гази мають питому вагу більшу за питому вагу повітря і накопичуються у понижених ділянках приміщень (підвалах, шахтах тощо), досягаючи значних концентрацій.

Тому у приміщеннях, де присутні небезпечні речовини 1 -го класу та де може бути аварійний викид, повинен здійснюватися безперервний контроль вмісту в повітрі шкідливих газів та пари.

Методи контролю вмісту шкідливих речовин у повітрі:

> безперервно-автоматичні - здійснюються за допомогою газоаналізаторів (ФЛ-550Г, ПГФ-1; К1-1.3 та ін.);

> індикаторні методи хімічного аналізу з використанням газоаналізаторів УГ-І, УГ-2, ГХ 4 та ін.;

> санітарно-хімічні - калориметричний, фотоколоритмічний, хроматографічний та ін.

Існує декілька методів визначення запиленості повітря в робочій зоні:

© гравіметричний - він є основним у санітарно-гігієнічній практиці, тому шо за умов сталості хімічного складу первинне значення має маса пилу, шо затрималася в організмі людини, а також маса пилу, шо міститься в одиниці об'єму повітря хімічного та дисперсного складу;

(ї розрахунковий (мікроскопічний) - визначається загальна кількість пилових часток в одиниці об'єму повітря і співвідношення їх розмірів;

© знакометричний - за допомогою поточного ульграфото-мет- ра реєструються окремі частки за умов сильного бокового світла.

Відокремлення пилу від повітря здійснюється різними способами:

^ аспіраційним - ґрунтується на просмоктуванні повітря через різні фільтри, які затримують пилові частки розміром до 0,1 мкм і більше;

седиментаційним - базується на процесі природного осідання пилу на скляні пластинки або банки з подальшим підрахунком маси пилу, що осів на 1 м2 поверхні;

електроосадженням - полягає в тому, що створюється електричне поле великої напруги, в якому пилові частки електризуються і притягуються до електродів.

Способи і заходи підтримання частоти виробничих приміщень відповідно до вимог санітарних норм:

> видалення шкідливих речовин з повітря робочої зони за рахунок природної чи механічної вентиляції, аспірації (очищення) ікон- диціонування повітря;

> запобігання проникненню шкідливих речовин у повітря робочої зони шляхом герметизації обладнання, ущільнення з'єднань, отворів, люків, удосконалення технологічного процесу;

> застосування засобів індивідуального захисту (313), особливо засобів індивідуального захисту органів дихання (ЗІЗОД).

3.4. Освітлення виробничих приміщень

Вісімдесят відсотків інформації зовнішнього світу людина отримує через очі. Якість інформації залежить від освітлення. Неякісне освітлення викликає втому організму, може стати причиною виробничого травматизму. Практика показує, що в літні місяці року внаслідок широкого використання природного освітлення нещасних випадків значно менше, ніж в осінньо-зимові місяці.

Отже, раціональне освітлення виробничих приміщень і робочих місць є одним з найважливіших заходів виробничої санітарії. Надлишок світла, як і його недостатність, шкідливий. Лампи, що сліплять, блиск від них або різка тінь можуть викликати повну втрату орієнтації працюючого, бути фактором ризику нещасних випадків чи захворюваності; брудні вікна і світильники знижують освітленість.

Пульсація світла, зміна кольорів освітлюваних предметів викликають втому зору і загальну втомлюваність, призводять до аварійності та травматизму.

Залежно від джерела світла виробниче освітлення може бути природним. штучним і суміжним, а за функціональним призначенням - робочим, аварійним, евакуаційним, охоронним, черговим.

У виробничих приміщеннях використовують природне та штучне освітлення залежно від типу виробничих будівель. Природне

освітлення може бути верхнім - через світлові ліхтарі даху, бічним - через вікна в стінах і комбінованим - через ліхтарі й вікна.

Природне освітлення чинить сприятливу психологічну дію на працюючого, його потрібно максимально використовувати.

Природне освітлення - це пряме або відбите світло сонця (небосхилу), іцо освітлює робочу зону через світлові прорізи.

Штучне освітлення - здійснюється штучними джерелами світла.

Суміщене освітлення - одночасне поєднання природного і штучного освітлення.

Суміщене освітлення спричинюється такими обставинами:

-0- вибрані за умовами технології та організації виробництва або об'ємно-танувальні рішення будівель не дозволяють забезпечити достатнє за нормами природне освітлення приміщень;

-ф- підвищеними вимогами стосовно якості та постійності освітлення робочих зон, які неможливо задовольнити за одного природного освітлення;

-Ф- за умовами вибору раціональних рішень будівель та допоміжних приміщень промислових підприємств приміщення повинні мати велику глибину.

Використання природного світла у виробничих приміщеннях оцінюють коефіцієнтом природної освітленості, що є відношенням освітленості всередині приміщення до зовнішньої освітленості:

кпо = -^--\оо%

Е '

Зови

де: Ет - освітленість уданій точці всередині приміщення, що створюється світлом сонця (прямим або відбитим); Ети - освітленість горизонтальної поверхні, шо створюється у той самий час ззовні світлом повністю відкритого небосхилу.

Нормові значення КПО визначаються вимогами СНиПІІ - 4 - 79 "Природне та штучне освіпьіення ".

Мінімальне значення природного освітлення нормується залежно від виду роботи, точності її виконання. За комбінованого та верхнього освітлення коефіцієнт природної освітленості змінюється в межах від 2 до 10%, а за бічного освітлення - від 0,5 до 3,5%.

Штучне освітлення використовується у тих випадках, коли освітленість для забезпечення належних умов роботи, проходу людей, транспортування недостатня в даний час доби, або природне освітлення відсутнє (приміщення без вікон, фотолабораторії тощо).

Штучне освітлення буває:

@ загальне;

® місцеве;

© робоче;

© аварійне.

Комбіноване освітлення - це поєднання загального та місцевого освітлення.

Місцеве освітлення концентрує світловий потік безпосередньо на робоче місце. Разом з тим за місцевого освітлення можна змінювати напрямок світлового потоку і освітлювати похилі й вертикальні поверхні.

Система загального освітлення приміщень передбачає розміщення світильників під стелею рівномірно і забезпечує рівномірний світловий потік або його локалізацію над певною групою обладнання.

Штучне загальне освітлення здійснюється лампами розжарення або газорозрядними лампами. На підприємствах для освітлення застосовують вакуумні (В), газонаповнені (Г), газонаповнені біоспіральні (Б) та інші види ламп розжарювання. Найкращими є люмінесцентні лампи, бо в них переважають синьо-зелені промені, на відміну від червоно-оранжевих в лампах розжарення. Спектральний склад світла люмінесцентних ламп найбільш наближений до природного світла. Люмінесцентні лампи більш економічні, ніж

лампи розжарення. Працюють вони протягом 5-10 тис. годин, їх світловіддача становить 30-80 лм/Вт.

Залежно від стану навколишнього повітряного середовища і вимог щодо розподілу світлового потоку застосовують різні типи світильників: ® прямого; <& розсіяного;

® рефлекторного світла.

Рис. 3.3. Світильники: а - НОБ-ЗОО з лампою розжарювання, вибухонебезпечний: 6- ПУ-100- вологозахисний (промисловий); в - "Універсаіь " УГТ-200-пи.юбризконепроникний; г - Рн-60- пилонепроникний

Рис. 3.4. Світильники з газорозрядними лампами: а, б - вбудовані в стелю, закриті, ВЛВ і ВЛК; в - світлове обладнання ЛОУ

и

б

в

г

Вибір типів світильників, їх взаємного розміщення базуються на принципі створення достатньої освітленості на робочих місцях, максимальна освітленість яких, створена штучними джерелами світла, нормується залежно під точності виконуваної роботи, контрастності з фоном, найменшого розміру об'єкта розрізнення. Попередньо проводять світлотехнічний розрахунок з метою визначення потрібної величини освітленості, способу освітлення, типу світильника тощо.

Великого значення набуває висота підвішування світильників. Найбільш раціональна висоти - 2,5 м.

На підприємствах організовується аварійне освітлення, яке забезпечує виконання робіт за відключення робочого освітлення, а також безпечну евакуацію людей.

Найменша освітленість робочих місць для продовження роботи за аварійного освітлення повинни складати не менше 5% нормативної освітленості, але не менше 2 Лк.

- напруга, потужність; ■ яскравість; термін експлуатації; спектральний склад світла; розмір та форма колб; світлова віддача; економічність.

Аварійне освітлення повинне мати незалежну від робочої систему енергопостачання (різні станції, незалежні генератори, акумуляторні батареї). Аварійні світильники фарбують наполовину червоним кольором або наносять червону лінію.

Штучне освітлення нормується кількісно і якісно.

Якісні показники освітлення - освіпиіеність, пульсація випромінювання, спектр випромінювання.

Світильники класифікуються за спрямуванням світлового потоку в робочій зоні та захистом від факторів навколишнього середовища.

Світильники систематично очищають від пилу - не менше одного разу на три місяці. Очищення шибок світлових отворів проводиться не рідше двох разів на рік - для приміщень із незначним виділенням пилу, і не менше чотирьох разів - зі значним виділенням пилу.

Для контролю та вимірювання освітленості на робочих зонах є люксметри типу Ю-16, Ю-17, Ю-116, Ю-117. Для автоматичного контролю освітленості в робочих зонах використовують фотодіо- ди ФХ, які вказують на недостатню освітленість.

Види світильників

*■ за напрямком світлового потоку:

- прямого світла - не менше 80% світлового потоку спрямовано на робочу поверхню;

- відбитого світла - випромінювання світлового потоку більше 80% спрямовано на стелю та верхню частину стін;

- напіввідбитого світла - 40 - 60% світлового потоку спрямовано на робочу поверхню, а решта

- на стелю;

■*- за ступенем захисту від навколишнього середовища:

- пилезахисні та пиленепроникні;

- пиленезахищені (відкриті);

- водозахищені (від потрапляння крапель зверху);

- водонепроникні або герметичні (навіть при зануренні в рідину);

- вибухозахищені та підвищеної надійності проти вибуху.

3.5. Інфрачервоне, ультрафіолетове і лазерне випромінювання та захист від них

Теплове випромінювання супроводжується поширенням променевої енергії у вигляді інфрачервоних променів. Джерелом теплових випромінювань є Сонце, розжарені і розплавлені метали, полум'я, теплообмінники, дуга електрозварювальних апаратів, люди, всі нагріті предмети.

Інфрачервоне випромінювання - це електромагнітне випромінювання (ЕМВ) невидимої частини спектру, що знаходиться в діапазоні довжин хвиль (X) 0,78 мкм - 1000 мкм.

Будь-яке тіло, температура поверхні якого перевищує температуру абсолютного нуля (-278 К), може бути джерелом інфрачервоного випромінювання. Залежно віддовжини випромінювання електромагнітної хвилі інфрачервоне випромінювання поділяють на три ділянки:

А - ближня (короткохвильова) - характеризується високою проникністю крізь шкіру Я = 0,78-1,04 мкм;

В - середня (середньохвильова) - поглинається шарами дерми та підшкірною жировою тканиною Я = 1,4-3,0 мкм;

С- далека (довгохвильова) - поглинається епідермісом

Я =3,0-1000 мкм.

температури зовнішнього середовища.

~ довжини хвиль;

- інтенсивності потоку випромінювань; величини опроміненої ділянки поверхні тіла людини;

тривалості і характеру випромінювань; захисних властивостей одягу;

Найважливіший фактор - інтенсивність опромінення і довжина хвиль. Червоні промені видимої частини спектру найбільш глибоко проникають у тканини організму людини. Нормальними умовами, шо відповідають санітарно-гігієнічним нормам, вважають такі умови, за котрих інтенсивність опромінення працівників інфрачервоними тепловими променями не перевищує 1 Дж/см2 хв.

УВАГА! Коли інтенсивність теплового опромінення перевищує допустиму величину, виникають теплові опіки різного ступеня, перегрівання всього організму.

Інтенсивність інфрачервоного випромінювання характеризується густиною потоку енергії, яка вимірюється у Вт/м8. Нормативно допустима густина потоку енергії інфрачервоного випромінювання в робочій зоні залежить від характеру ділянки випромінювання. Так, для ділянки А нормована густина потоку енергії не повинна перевищувати 100 Вт/м2 за опромінення 50% тіла і більше, для ділянки В - 120 Вт/м2, якшо опромінюється 25-50% поверхні тіла, і для ділянки С - 150 Вт/м2 за опромінення не більше 25% поверхні тіла.

Теплове забруднення на підприємствах викликане тим, що обладнання та апаратура під час роботи виділяють значну кількість тепла, що призводить до підвищення температури повітря у приміщенні та, як наслідок, до перегрівання організму працюючих. Під час перегрівання людини частішає пульс, частота дихання, з'являється слабкість, головний біль, зростає температура тіла, що загрожує тепловим ударом.

Коли температура повітря перевищує +36 °С, тепловіддача відбувається за рахунок виділення поту з поверхні шкіри людини, організм втрачає воду і солі. Наприклад, під час виконанні важкої фізичної праці в приміщенні з температурою +30 °С втрата вологи людиною досягає 10-12 літрів за зміну. Порушується робота серцево-судинної системи, людина може отримати тепловий удар, який у важких випадках стає смертельним.

Основними способами захисту працівників від інфрачервоного випромінювання є:

* збішиення відстані від джерел випромінювання;

* обмежене перебування в зоні інфрачервоного випромінювання;

* теплоізоляція випромінювання поверхні нагрітих предметів:

* екранування джерела випромінювання;

* застосування індивідуальних засобів захисту (спецодягу, спец- взуття, питної підсоленої води (5 г солі на 1л води) тощо.

До теплового випромінювання належить і ультрафіолетове випромінювання (УФВ).

УФВ - це електромагнітне випромінювання в оптичній діїянці з довжиною хвилі в діапазоні 200 - 300 нм.

Короткохвильове ультрафіолетове опромінення у невеликих дозах позитивно діє на людський організм: вбиває мікроби і бактерії в приміщенні, але його дія протягом довгого часу викликає дерматити, офтальмію, підвищену температуру, біль голови. Тривала дія променевої теплової енергії на очі людини викликає катаракту. Джерела ультрафіолетового випромінювання - сонце, електричні дугові печі, електрозварювальні дугові апарати, газорозрядні джерела світла.

Енергетичною характеристикою УФВ є густина потоку енергії в Вт/м2. Допустима густина потоку енергії залежно від ділянки випромінювання наведена у табл. 3.3.

Таблиця 3.3

Допустима густина потоку енергії

Ділянка Довжина хвилі, Допустима густина
вимірювання нм потоку енергії, Вт/м2
А 380...315
В 315. ..280 0,05
С 280...200 0,001

Заходами захисту працівника від УФВ є:

* усування генерації УФВ або зниження його рівня;

* екранування джерела УФВ;

* використання спецодягу, спецокулярів тощо.

Лазерне випромінювання. Зі зростанням простору виробничого використання лазерів на організм людини збільшується вражаль- на дія лазерного променя. Ця дія залежить від: потужності, довжини хвилі випромінювання, тривалості імпульсу, частоти повторення імпульсів, часу взаємодії, біологічних та фізико-хімічних особливостей тканин та органів.

За помірної інтенсивності випромінювання на шкірі можуть з'являтися видимі зміни (почервоніння, порушення пігментації) з досить чіткими межами ураженої ділянки. За інтенсивності випромінювання понад 100 Дж виникає кратероподібний отвір внаслідок руйнування та випаровування клітинних структур. За ведення й інтенсивності опромінення може виникати ураження внутрішніх тканин - набряки, крововиливи, змертвіння тканин, згортання крові. Навіть дуже незначні дози лазерного опромінення можуть викликати нестійкість артеріального тиску, порушення серцевого ритму, втому, роздратування, головний біль тошо.

Лазерне випромінювання небезпечне для очей людини. Вони можуть бути уражені від влучення як прямого, так і відбитого променя лазера. Наслідки ураження залежать від довжини хвилі.

Як правило, усі лазери маркіруються знаком лазерної небезпеки. Залежно від класу лазера застосовуються ті або інші заходи лазерної безпеки. В табл. 3.4. наводяться види небезпеки лазерів залежно від їх класу.

Таблиця 3.4

Небезпека випромінювання лазерів залежно від їх класу

Клас лазера Небезпека вихідного випромінювання лазера
Не є небезпечним для очей та шкіри
Становить небезпеку при опроміненні очей прямим або віддзеркаленим випромінюванням
Становить небезпеку при опроміненні очей прямим, віддзеркаленим, а також дифузно віддзеркаленим випромінюванням на відстані 10 см від дифузно віддзеркалюючої поверхні та при опроміненні шкіри прямим або віддзеркаленим випромінюванням
Становить небезпеку при опроміненні шкіри дифузно віддзеркаленим випромінюванням на відстані 10 см від цієї поверхні

УВАГА! При використанні лазерів 2-го та 3-го класів необхідно запобігати попаданню випромінювання на робочі місця.

Лазерно шкідливу зону необхідно огородити або здійснити екранування пучка випромінення. Керування лазерами 4-го класу повинно бути дистанційним. Вони розташовуються, як правило, у окремих приміщеннях. Всі предмети в цьому приміщенні, за винятком спеціального устаткування, не повинні мати дзеркальні поверхні. Двері приміщення блокуються.

І останнє. Під час експлуатації лазерів 2-го, 3-го, 4-го класів треба не менше одного разу на рік провести періодичний дозиметричний контроль.

Отже, захист від теплового опромінення полягає в теплоізоляції, застосуванні тепловідвідних та відбиваючих і захисних екранів, застосуванні аерації, вентиляції, місцевих відсмоктувачів, кондиці- онуванні повітря, індивідуальному захисті (використання спецодягу і захисних засобів, темних окулярів, питної підсоленої води) тощо.

3.6. Захист від шуму

Після органів зору органи слуху - на другому місці за важливістю. Зростання рівнів виробничих шумів, котрі значно перевищують нормативні значення, шкідливо впливає на людський організм, знижує продуктивність праці і стає фактором ризику та виробничого профзахворювання й травматизму.

Шум - це набір звуків різної інтенсивності і частоти, що знаходяться в хаотичному, безладному поєднанні.

Швидкість поширення звукових хвиль за нормального атмосферного тиску і температури 20 °С: у повітрі - 344 м/с; у воді - 1500 м/с; в тканинах тіла людини - 1500-1600 м/с. У вільному просторі звукові хвилі поширюються від джерела звуку у всі боки з однаковою швидкістю (вільне звукове поле).

Р. М. Івах, Я. 1. Бедрій, Б. О. Білінський, М. М.Козяр. ОСНОВИ ОХОРОНИ ПРАЦІ

т

УВАГА! Спеціалістами встановлено, що втрата слуху настає при впливі шуму в діапазоні частот 3000-6000 Гц, а при частотах 1000-2000 Гц порушується розбірливість мови.

Найбільша втрата слуху має місце протягом перших 10 років праці і з плином часу ця небезпека зростає.

У замкненому просторі (виробничі приміщення) звукові хвилі багато разів відбиваються від огороджувальних поверхонь, котрими є стіни, стелі, підлога. При цьому рівень шуму зростає, оскільки за умов утворення дифузного звукового поля має місце накладання відбитої звукової хвилі на пряму.

Класифікація шумів за походженням

_►<електромагнітний - виникає під час роботи електромагнітних пристроїв змінного струму;

аеродинамічний - виникає під час руху повітря та газів; гідравлічний - виникає при русі води та інших рідин; механічний шум виникає внислідок ударів, коливань окремих деталей і обладнання загалом.

■можуть викликати переляк та неадекватну поведінку;

можуть чинити певну дію на сенсорні функції, знижувати швидкість руху очей, звуження поля зору;

можуть викликати зміну кольорового сприйняття, порушення рівноваги, втрату больової чутливості.

За даними В. С. Джигирея, шум не лише погіршує самопочуття працівника і знижує його продуктивність праці на 10 -15%, але нерідко призводить до професійних захворювань.

____ Тема 3. Виробнича шкідливість, методи захисту людей від її негативного впливу

Отже, боротьба з шумом має не лише санітарно-гігієнічне, аіе й велике техніко-економічне значення.

Електромагнітний шум з'являється під час дії змінних магнітних сил в електромагнітних пристроях тощо. Шум на підприємствах виникає під час роботи верстатів, агрегатів, електричних машин, електродвигунів, силових трансформаторів, вентиляційних установок, електроінструменту тошо.

Шум характеризується спектральним складом та інтенсивністю.

Людське вухо сприймає звуки в діапазоні 16 Гц - 20 КГц. Звуки з частотою нижче 16 Гц називають інфразвуками, вище 20 КГц - ульт- развуками. Хоч їх і не чути, але вони впливають на організм людини.

Джерелом аеродинамічного шуму є рух газів, повітря, робота верстатів, штампувального преса, реактивного двигуна літака тощо (табл. 3.5).

Таблиця 3.5

Значення рівня звукового тиску різних джерел шуму

Джерело шуму Звуковий тиск. Па Інтенсивність звуку, дБ
Шум зимового лісу в тиху погоду 2-Ю"4'5-2-Ю"4'9 2-4
Шепіт на відстані 1 м 2-Ю"3
Розмова середньої гучності на відстані 1 м 2-Ю"3-1-Ю"1 60-74
Робота верстатів, що створюють значний шум (робоче місце біля верстата) 2-Ю"1-2 80-100
Робота пневмокомпресора, штампувального преса на відстані 1 м
Шум ракетного двигуна літака на відстані 2-3 м 130-140

Орган слуху людини здатен сприймати тиск, створюваний звуком (звуковий тиск), в широкому діапазоні частот - від порогу чутності (Ро - 2 - 10'' ПА) до порогу больових відчуттів (Ро = 2 - 102 Па) за частоти коливань 1 КГц.

Отже, людина сприймає звук, коли його інтенсивність перевищує мінімальну межу, яку називають межею слухових

відчуттів. Пороговим значенням, вираженим в Па, відповідають певні значення інтенсивності (сили) звуку. За частоти 1000 Гц прийнята сіна звуку 1(Ґ'2 Вт/м*.

На практиці для характеристики інтенсивності шуму користуються відносними одиницями - рівнем звукового тиску, або рівнем звуку (логарифмічне відношення звукових тисків), котрі вимірюються в децибелах (дБ, дБА).

Вплив шуму різної інтенсивності ілюструється такими даними:

130 дВА - викликає біль у вухах:

140 дБА - викликає порушення слухового апарату;

160 дБА - викликає смерть тварин протягом декількох хвилин;

180 дБА - викликає втому металів;

190 дБА - вириває заклепки з конструкцій.

Шум на 47% сповільнює ріст квітів, за постійної дії шуму рівнем 100 дБА через десять днів рослина гине.

Шум поїзда супроводжується рівнем шуму 114 дБА, токарний верстат генерує шум понад 96 дБА, а вентилятор -105 дБА.

Рівні виробничого шуму не повинні перевищувати норми, визначені в нормативному документі "Санитарньїе норми допустимого іиума на робочих местах ".

Допустимий рівень шуму на постійних робочих місцях, згідно зі граничним спектром ГС-75, складає 80 дБА.

Нормовані параметри шуму вимірюються шумомірами, частотними аналізаторами.

Шум чинить шкідливу фізіологічну дію на людський організм, зумовлює професійні захворювання. Шкідлива фізіологічна дія шуму виявляється через

* пошкодження слухового апарату,

* травми нервової системи,

* сповільнену психологічну реакцію.

Шум порушує ритм роботи серця, змінює кров'яний тиск, погіршується робота органів дихання, послаблюється пам'ять, зни

жується увага, зір. Розширення зіниць під дією шуму призводить до зниження гостроти зору, зменшується виразність усної мови, виникають неприємні відчуття.

Методи та засоби захисту від шуму:

> зниження шуму в джерелі його виникнення;

> зниження шуму на шляху його поширення від джерела;

> засоби колективного захисту;

> засоби індивідуального захисту.

Залежно від способу реалізації засоби колективного захисту можуть бути:

* акустичними;

* архітектурно-планувальними;

* організаційно-технічними.

Залежно від принципу дії акустичні засоби боротьби з шумом поділяються на засоби звукоізоляції, звукопоглинання, віброізоляції, вібродемпферування.

Зниження шуму на шляху його поширення. Зниження шуму на шляху його поширення від джерела виникнення значною мірою досягається реалізацією будівельно-акустичних заходів.

Методи зниження шуму на шляху його поширення реалізуються застосуванням:

* кожухів, екранів, вигородок, кабін спостереження (дистанцій

ного керування);

* звукоїзолюючих облицювань;

* глушників шуму, а також методів, котрі забезпечують зниження передачі вібрації від обладнання віброізоляцією та вібро- поглинанням.

Зниження шуму в джерелі виникнення

----- »заміна зворотно-поступального переміщення деталей

___ обертовим;

підвищення якості балансування обертових деталей та класу точності їх виготовлення;

----- ► заміна ударної взаємодії деталей машин безударною;

----- ► вдосконалення кінематичних схем;

----- ► заміна підшипників кочення підшипниками ковзання;

----- ► застосування матеріалів з високим декрементом затухання

(капронові, текстолітові шестерні);

----- ► забезпечення розузгодження власних частот коливань механізму

з частотою збуджувальної сили;

* недопущення перекосів деталей і вузлів, люфтів і зазорів;

* встановлення глушників;

----- * застосування листового заліза з низькою магнітострикцією,

складених сердечників з метою зниження шуму трансформаторів.

Акустична обробка приміщень. Під акустичною обробкою приміщень мають на увазі облицювання частини внутрішніх поверхонь огороджень звукопоглинальними матеріалами, а також розташування в приміщенні штучних поглиначів, котрі становлять вільно підвішені об'ємні поглинальні тіла різної форми. Звукопоглинальні екрани виготовляють з пористих матеріалів. Звукова хвиля в них затихає через тертя, енергія звукової хвилі переходить у теплову енергію, а ефект звукоізоляції зростає зі зростанням частоти шуму.

Звукопоглинальними матеріалами облицьовують стелі, стіни приміщень тощо. У приміщеннях великого об'єму рекомендують використовувати звукопоглинальні перегородки і діафрагми з гладких матеріалів. У багатошарових матеріалах з повітряними проміжками ефект звукоізоляції зростає.

Найбільшого ефекту за акустичної обробки приміщень можна досягнути в точках, розташованих в зоні відбитого звуку; в зоні пря

мого звуку акустичний ефект від застосування облицювань значно нижчий.

Звукопоглинальні розташовуються на стелі та у верхніх частинах стін у приміщеннях заввишки не більше 6-8 м таким чином, шоб акустично оброблена поверхня складала не менше 60% загальної площі поверхонь, котрі обмежують приміщення.

У вузьких та дуже високих приміщеннях доцільно облицювання розташовувати на стінах, залишаючи нижні частини стін (до 2 м висотою) необлицьованими, або спроектувати конструкцію підвісної звукопоглинальної стелі.

X N

УВАГ4! Якщо площа поверхонь, на котрих .можливе

розташування звукопоглинальних облицювань, мала,

рекомендують застосовувати додатково штучні поглиначі,

підвішуючи їх якомога ближче до джерела, або передбачати

влаштування облицювальних щитів у вигляді куліс.

Необхідність виконання акустичної обробки приміщення визначається величиною його акустичних характеристик та коефіцієнтом звукопоглинання. Ефективність застосування акустичної обробки приміщень невелика (4 - 7 дБ), тому за потреби її потрібно проводити у поєднанні з іншими заходами щодо шумоглушіння.

Звукоізоляція. Методами звукоізоляції можна ізолювали джерело шуму або приміщення від шуму, котрий проникає ззовні. Звукоізоляція досягається створенням герметичної перепони на шляху поширення повітряного шуму у вигляді стін, кабін, кожухів, екранів.

Звукоізопюючі кожухи. Ефективний спосіб зниження шуму - розташування джерела шуму в звукоізолюючому кожусі.

Висока звукоі золююча здатність кожуха може буги досягнута лише у випадку відсутності щілин, отворів, за умови ретельної віброізоляції кожуха від фундамента та трубопроводів, а також за наявності на внутрішній поверхні кожуха звукопоглинаючого матеріалу.

Звукоізолююча здатність кожуха визначається фізичними параметрами матеріалів та конструктивними розмірами його елементів.

Звукозахисні кабіни. Це локальні засоби шумозахисту, котрі встановлюються там, де можна протягом тривалого часу ізолювати людину від джерела шуму. Виготовляються вони зі сталі, деревно- стружкових плит тощо. Вікна з подвійним склінням герметизуються гумовими прокладками. Двері виконуються подвійними з гумовими прокладками по периметру для запобігання виникненню щілин.

Акустичні екрани. Якщо немає можливості повністю ізолювати джерело шуму або саму людину за допомогою кожухів та кабін, то частково знизити вплив шуму на людину можна за допомогою акустичних екранів, які встановлюються на шляху поширення акустичного випромінювання.

Екрани використовуються для огородження джерел шуму від сусідніх робочих місць або для відгородження частин приміщення з малошумним технологічним обладнанням від сильних джерел шуму.

Плоскі екрани ефективні в зоні дії прямого звуку, починаючи з частоти 500 Гц; випуклі екрани різноманітної форми ефективні також в зоні відбитого звуку, починаючи з частоти 250 Гц.

Застосування екранів доцільне в поєднанні з акустичною обробкою.

Екрани можуть бути виготовлені зі сталевих, алюмінієвих листів товщиною 1,5 - 2 мм, з легких сплавів товщиною 2 - 3 мм, фанери - 5 - 15 мм, органічного скла - 5 - 10 мм та з інших матеріалів. Для звукопоглинаючого облицювання екранів застосовуються ті ж матеріали, що й для акустичної обробки приміщень.

Глушники шуму. Глушники шуму - ефективні засоби зниження шуму, котрий виникає під час забирання повітря та викидання відпрацьованих газів у вентиляторах, повітропроводах, пневмо- інструментах, газотурбінних, дизельних, компресорних установках.

За принципом дії глушники шуму поділяються на глушники активного (дисипативного) типу та реактивного (відбиваючого) типу. В глушниках реактивного типу шум знижується за рахунок відбивання енергії звукових хвиль в системі розширювальних та резонансних камер, з'єднаних між собою за допомогою труб,

шілин, отворів. Шум знижується за рахунок відбивання звукових хвиль. Камери можуть бути всередині вкриті звукопоглинаючим матеріалом; тоді в низькочастотній ділянці вони працюють як відбивачі, а у високочастотній - як поглиначі звуку.

Індивідуальний захист органів слуху здійснюється за допомогою навушників, м'яких шоломів, які знижують рівень звукового тиску на 40 - 50 дБ.

3.7. Вплив вібрації на людський організм та захист від неї

Вібрація руйнівно діє на людський організм, на машини, обладнання і виробничі будівлі, знижує працездатність працівників, призводить до зростання показників виробничого травматизму.

Вібрація - це механічні коливання в діїянці дозвукових і частково звукових частот, котрі передаються людині через деталі, кожухи конструкцій, через грунт, підлогу, стіни.

Джерела вібрації-динамічно незрівноважені деталі машин, пнев- мо- і електроінструменти (відбійні й електричні молотки, пневмо- і електротрамбівки, пневмогайковерти) і транспортні засоби.

Негармонійні коливання виникають внаслідок складання ряду простих коливань з різними амплітудно-частотними характеристиками. Вібрація характеризується частотою, амплітудою зміщення, віброшвидкістю і прискоренням. Найбільш небезпечні вібрації частотою 6 - 9 Гц, яка співпадає з власною частотою коливань людського тіла. При співпаданні власної та зовнішньої частот амплітуда коливань внутрішніх органів за всіх інших однакових умов зростає. Між серцем, легенями, шлунком виникає тертя, яке зумовлює порушення їх нормальної роботи.

Вібрація поділяється на загальну і локальну. Загальна вібрація - Це коливні рухи, які передаються на весь організм. Локальна вібрація - коливні рухи, котрі передаються на окремі органи людини.

Вібрація поширюється по всьому організму людини, тканини якої добре проводять механічні коливання. Промислова вібрація частотою 4 - 400 Гц близька до власної частоти коливань тіла людини і його внутрішніх органів й викликає резонансні явища в організмі людини та віброхворобу.

Віброхвороба - це ураження судин і нервових закінчень. Болять руки, біліють та німіють пальці, настають зміни в м'язах, кістках, сухожиллях, обмежується рухливість суглобів, виникає головний біль, запаморочення.

Вібрація може вимірюватися за допомогою абсолютних та відносних параметрів. Абсолютними параметрами для вимірювання вібрації є віброзміщення, віброшвидкість та віброприскорення. Основний відносний параметр вібрації - рівень віброшвидкості (V), котрий визначається за формулою:

V = п2п/А = псо(т /с),

де: п - число обертів за хвилину;/ - частота гармонійного коливального руху; о - колова частота; А - амплітуда коливань.

Види загальної вібрації:

> транспортна, котра виникає під час руху транспортних засобів;

> транспортно-технологічна, котра вшиває на операторів машин з обмеженим переміщенням у виробничих приміщеннях;

> технологічна, котра впливає на операторів стаціонарних машин або передається на робочі місця, котрі не мають джерел вібрації.

Нормованими параметрами є середні квадратичні значення віброшвидкостей, їх логарифмічні рівні або віброприскорення в октавних смугах частот (для загальної та локальної вібрації).

Вібрація, котра впливає на людину, нормується окремо для кожного встановленого напрямку в кожній октавній смузі. Гігієнічні норми вібрації наведено у вигляді кривих на рис. 3.5, де по горизонтальній осі відкладено середньогеометричні частоти октав, Гц, а по вертикальній - логарифмічні рівні середньоквадратичних значень віброшвидкості, дБ.

Рис. 3.5. Гігієнічні норми вібрації: 1 - вертикальна; 1"-горизонтаїїьна

транспортна; 2-транспортно-

технологічна; За - технологічна у виробничих приміщеннях;

36 -в службових приміщеннях, на суднах; Зв - у виробничих приміщеннях без вібруючих машин; Зг - в приміщеннях адміністративно- управлінських та для

розумової праці; 4 - локальна вібрація

Загальний час прані в контакті з ручними машинами, котрі викликають вібрацію, не повинен перевищувати 2/3 робочої зміни. При цьому тривалість одноразового безперервного впливу вібрації, включаючи мікропаузи, котрі входять в дану операцію, не повинна перевищувати 15 -20 хв.

Ґ \ УВАГА! Загальний час роботи з віброінструментом при

восьмигодинному робочому дні та п'ятиденному робочому

тижні не повинен перевищувати для електромонтажника

22% змінного робочого часу, а для налагоджувальника -15%.

При роботі з віброінструментом маса обладнання, котре

утримується руками, не повинна перевищувати 10 кг, а сила

натискання не повинна перевищувати 196 Н.

Засоби та методи віброзахисту за організаційною ознакою поділяються на методи індивідуального та колективного захисту.

Засоби індивідуального віброзахисту (313) за міснем контакту оператора з вібруючим об'єктом поділяються на:

® 313 для рук оператора - рукавиці, вкладиші, проюіадки;

© 313 для ніг оператора - спеціальне взуття, підметки, наколінники;

® З/З для тіла оператора - нагрудники, пояси, спеціальні костюми.

Відносно джерела збудження вібрації методи колективного захисту поділяються на методи, котрі знижують параметри вібрації впливом на джерело збудження, а також ті, котрі знижують параметри вібрації в напрямку її поширення.

Вплив на джерело збудження зводиться до зміни конструктивних елементів джерела збудження та характеру змушуючих сил та моментів, зумовлених робочим процесом в машині, а також до зрівноваження окремих елементів машин та до застосування методів відлагодження від резонансу.

Відлагодження від режимів резонансу здійснюється шляхом раціонального вибору маси та пружності коливної системи або зміною частоти змушуючої сили.

У місцях поширення вібрацію можна знизити, використовуючи додаткові пристрої, котрі вбудовуються в конструкцію машини (віброізолятори, віброгасії), застосовуючи демпферні покриття, а також використовуючи антифазову синхронізацію двох або кількох джерел збудження. В окремих засобах віброзахисту можуть поєднуватися комбінації вказаних методів.

Засоби динамічного віброгасіння за принципом дії поділяються на динамічні та ударні.

Ефективність дії віброгасіїв обмежується агрегатами з дискретним збурюючим впливом практично однієї частоти. Для зниження вібрації можливе застосування віброгасіїв:

* маятникового;

* пружинного або

* плаваючого типів, а також

* віброгасіїв камерного типу.

3.8. Дія електромагнітних полів на людину та захист від них

На організм людини впродовж усього життя діють електромагнітні поля (ЕМП). Вони викликані як природними, так і антропо

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   Наступна

ВИРОБНИЧЕ СЕРЕДОВИЩЕ І ЙОГО ВПЛИВ | НА ЛЮДИНУ. ПРЕДМЕТ І ЗАВДАННЯ ДИСЦИПЛІНИ | ЕРГОНОМІЧНІ ПРОБЛЕМИ ОХОРОНИ ПРАЦІ | МОДЕЛЮВАННЯ ТА ПРОГНОЗУВАННЯ НЕБЕЗПЕЧНИХ СИТУАЦІЙ | ЧИННИКИ, ЯКІ ВПЛИВАЮТЬ НА ПРАЦЕЗДАТНІСТЬ ЛЮДИНИ | ОСНОВИ ТЕХНІКИ БЕЗПЕКИ |

загрузка...
© um.co.ua - учбові матеріали та реферати